Редакція громадсько-політичного видання "Прес-Центр"
18002, м. Черкаси, вул. Гоголя, 137 оф. 20
Телефони: (0472) 564-664 – творчий та рекламний відділи.
(0472) 546-806 – бухгалтерія. друкувати ...

27.11.2008 11:02

На честь гусарського поручика зі Звенигородки у Росії розмальовують… білизну


Іллюстрація до новини "Таким був Денис Давидов незабаром після служби в Звенигородському гусарському полку"
Таким був Денис Давидов незабаром після служби в Звенигородському гусарському полку
Фото: http://www.denisdavidov.ru
Поклоняючись славі партизана Давидова, росіяни захоплюються його віршами, присвяченими звенигородським дівчатам і вину…

Минулого тижня, на фоні гучного галасу про міжнародну політику і міжнародну кризу, в російських ЗМІ піднявся тихий шумок з приводу того, що нащадки Дениса Давидова, славного гусара-партизана, героя війни проти Наполеона Бонапарта, самі живуть тепер в Парижі.

Газетярі розшукали поховання внучки Давидова, Юлії Буторової, яка стала кавалером двох Георгіївських хрестів, заслуживши їх у Першу світову в боях на території Західної України. Невдовзі потому "Великий Жовтень" розвалив імперію, царю якої служила Буторова, тому дивними видаються нинішні зітхання з приводу того, що померла ця достойна слави діда жінка в паризькій еміграції, а не в родовому маєтку села Верхня Маза під російською Сизранню… В Парижі й донині живуть дві правнучки гусарського генерала Давидова – 79-літня Ксенія Паскаліс і 84-річна Марія Кирилова, яка все життя пропрацювала адміністратором паризької балетної групи.

В Росії ж, добряче замілітаризованій останніми подіями, цікавляться не балетом, а пошуками блискучих гусарських подвигів минулого – для "назіданія" сучасним солдатам, чиї чоботи шльопають осінніми розкислими дорогами Осетії, Абхазії й Чечні. Тому відшукані нащадки Давидова стали лише приводом згадати подвиги його самого. А тут, як не крути, доводиться згадати і не надто жалувану російськими ЗМІ країну…

Дитинство Дениса Давидова пройшло на Україні, де його батько командував Полтавським легкокінним полком. Тут він з семи років вчився скакати на козацькому коні, метати списа й рубати шаблею. Тут і трапилася визначальна для нього зустріч із полководцем Олександром Суворовим, який напівжартома сказав хлопчакові: "Ти виграєш три битви!". Денис сприйняв це як благословення на ратну справу… 1801 року, у 17-річному віці, він уже був зарахований до Петербурзького кавалерійського гвардійського полку, наступного року мав чин корнета, а ще через рік – поручика. Та юного офіцера підвів вільнолюбний норов і поетична натура. Три байки, написані кавалеристом, спричинили буквально вибух у свідомості петербурзької еліти. "Голова і ноги", "Річка і дзеркало", "Орлиця, Турухтан і Глухар" – так називалися ці твори, які справедливо критикували бездарного російського монарха і його підлабузливе оточення. Кара не забарилася – 13 вересня 1804 року поручика зіслали до провінції. З елітного гвардійського полку Петербурга він прибув продовжувати службу до тихої Звенигородки, в Білоруський армійський гусарський полк. Покарання було витонченим – таким, що підриває репутацію офіцера. Зазвичай з кавалергардів до армійського полку потрапляли шулери-картярі, казнокради або ті, хто показав себе боягузом у бою… Великим торговим селом, населеним українцями, поляками і євреями назве Давидов Звенигородку в перших листах до Петербурга. Спочатку добряче засмучений через свій переїзд, 20-річний гусар, продегустувавши місцеві вина і роздивившись місцевих дівчат, "закрутив вуса, хитнув ківером на вухо, затягнувся, натягнувся і кинувся танцювати мазурку до упаду" – так сам пізніше напише про початок звенигородських пригод.

Білоруський гусарський полк було сформовано зовсім недавно й розквартировано у Катеринополі та Звенигородці на сучасній Черкащині. Серед офіцерів і рядових гусарів було й чимало місцевих, які добре орієнтувалися, що почому в Звенигородці, тому швидко ввели в курс справ нового товариша. Давидову несподівано для нього самого сподобалося в провінції фактично все. Знамените гусарське братство – без панібратства з рядовими, але повне взаєморозуміння. Навіть мундири Білоруського гусарського полку були однаковими – червоно-синіми, з єдиною відмінністю в тому, що хутро ментиків (наплічних накидок) офіцерів було сірим, унтер-офіцерів – чорним, а рядових – білим. Їли з однакових столових приборів – срібних… По можливості з розмахом організовувалися й бали провінційних дворянських домів Звенигородки. Тут небагатий офіцер відчув себе навіть комфортніше, аніж в Петербурзі – 400 рублів, виданих матінкою на дорогу, вистачило надовго йому самому і його денщикові… Найкращим другом Давидова у звенигородських гулянках став Олексій Бурцов – поручик, прославлений серед гусарів тим, що під дулом пістолета відібрав у місцевого шинкаря боргову книгу і порубав її шаблею, "списавши" всі гусарські борги, зірвав весілля, почувши, що наречену видають заміж проти її волі, побившись об заклад, заїхав конем у будинок дворянського предводителя…

Саме Бурцову Давидов присвятив більшість своїх "гусарських зачашних пісень", зокрема "Я рожден для службы царской". Ці пісні принесли поету Давидову ще гучнішу славу, аніж його політичні байки. Вперше в Росії батальна поезія оспівувала зброю, бій, веселі гулянки з вином та жінок, до яких прагнули гусарські серця. Від цих пісень пішла розгульна гусарська слава, що досі живе в сучасних анекдотах про поручика Ржевського…

А в цей час у Європі вже йшла війна з Наполеоном і в боях з французами вперше зіткнулися петербурзькі гвардійці, з якими Денис раніше служив. Просився назад, та зміг потрапити до полку тільки в липні 1806-го, коли в Європі вже стало трохи тихіше. Поверненець зі Звенигородки згадував свою зустріч з петербуржцями-гвардійцями: "Від мене пахло молоком – від них несло порохом; я говорив про мої пориви – мені показували рани…" Цікаво, що завдяки своїм звенигородським гусарським віршам, ті, хто не знав Давидова особисто, вважав його пияком-гулякою, шибайголовою і затятим рубакою, ветераном боїв. Втім, зовсім скоро Денису Давидову випаде нагода довести справедливість цієї репутації. Він бився з французами в 1807 році, з шведами у 1808–1809… У Вітчизняну війну з головою поринув у рубку боїв з французами і став символом вдалої партизанщини. Розпочав бої в тилу ворога із загоном з 50 гусарів та 80 козаків, а зумів так підняти на боротьбу селян, що тільки в одному, окремо взятому бою, захопив у полон 60 офіцерів та майже 2000 солдатів ворога! Генеральські еполети, ордени Святих Володимира, Анни й Георгія, прусський орден Пур ле Меріт і золота георгіївська шабля "За хоробрість" стали заслуженими відзнаками подвигів того, хто два роки вимушений був відточувати свою словесну зброю у гусарському полку в Звенигородці, де було "більше дружби, аніж служби, більше оповідок, аніж справ, більше шампанського, аніж печалі". У 1814 Давидов на баскому коні в’їхав до Парижа – міста, де нині живуть його нащадки…

До речі, є ще одне місце на Черкащині, де Денис Давидов часто бував – Кам’янка. Тут жив його двоюрідний брат Василь Давидов – один з очільників Південного товариства декабристів. Туманні натяки брата з пропозицією вступити до таємної спілки, "схожої на масонську", Денис відкинув. Хоча царя ніколи не любив, та писав:

"Я люблю кровавый бой, я рожден для службы царской! Сабля, водка, конь гусарский… Я люблю кровавый бой!"

В сучасній Росії знову згадали бойового гусара. Їй знову потрібні ті, хто не звертатиме уваги на правителів і мріятиме про кривавий бій… Один з показових військових авіа-підрозділів Федерації обрав талісманом Давидова і його гусарські пісні часів Звенигородки. Російські ж бізнесмени увічнили його ім’я не менш оригінально – на… чоловічих трусах фірми "Експедиція", відділи якої є і в Черкасах. На трусах – портрет великого воїна і слова: "Если хочеш быть красивым – поступи в гусары"… Ця цитата з Козьми Пруткова російськими творцями трусів чомусь підписана: "Денис Давидов". Оригінально те, що венеричні хвороби ще називають гусарськими – "гарний" стимул, щоб такі труси вдягнути… Схоже, що в сучасній Росії таки не встигають однаково добре і про нові бойові подвиги потурбуватися, і історію не тільки воєн, а й літератури підучити…

Підготував: Олександр БРАВАДА
Джерело: Прес-Центр