Нащадок Кобзаря

Хрестоматійна картина Красицького "Гість із Запоріжжя"

Фото: надав Борис СИДОРЕНКО

Співцем українського села називав себе живописець із Зеленої Діброви Фотій Красицький (1873–1944). Він плідно працював на Черкащині, Полтавщині, у Києві, Одесі, Петербурзі, у Криму й Карпатах.

Шевченковими стопами

Фотій Красицький був онуком Катерини – рідної сестри Тараса Шевченка. Як і в його славетного родича, ще у дитинстві у хлопця проявився хист до малювання. Учитель сільської школи говорив, що учневі треба здобувати мистецьку освіту. Коли Фотію виповнилося 15 років, батько повіз його до Київської рисувальної школи. Викладач Микола Мурашко проглянув малюнки та й поселив талановитого хлопця у себе вдома. Невдовзі звів юнака з Миколою Лисенком, Михайлом Старицьким, Лесею Українкою. Хлопця залучили до художнього оформлення домашньої вистави "Коза-дереза". Вони підтримали молодий талант. За ухвалою київської української громади Фотієві призначили щомісячну грошову допомогу, якої вистачало на харчі та оплату квартири. Потім послали навчатися в Одеську рисувальну школу, диплом про закінчення якої давав право на вступ до Петербурзької Академії мистецтв.

Коли студент Красицький приїздив додому на літні канікули – малював земляків та рідні краєвиди. У селах Козацьке, Майданівка та Зелена Діброва його бачили за малюванням від світанку до надвечір’я. Він сміливо брався за різні жанри. Потім показав етюди Іллі Рєпіну, був прийнятий до його майстерні.

Київ, Львів, Прага

З дипломом в кишені Фотій Красицький повернувся до Києва. Почалася сувора проза життя, боротьба за місце під сонцем. Про своє становище вільного художника він писав у автобіографії: "З того всього, що я мав за свої художні праці, я не міг прожити, тому що тоді на Україні було мало музеїв та покупців на художні речі, а малювати "приємні картинки" для буржуазного класу – на таке діло я не приставав. Отже, я змушений був шукати службу як учитель малювання".

На початку 1905 року у Львові пройшла виставка сучасного українського живопису. Фотія Красицького запросили взяти у ній участь. Він представив чимало картин, частина робіт знайшла покупців. Художник здобув матеріальну і моральну підтримку. Заприятелював з Іваном Франком.

У січні 1906 року з’явився перший номер сатиричного журналу "Шершень", обкладинку до якого виготовив Красицький. Він зобразив розбитий тюремний мур, в ньому поневолена дівчина – символ України. Робітник подає їй прапор з кривавим написом "Воля". Далі майже у кожному номері тижневика вміщував свої малюнки і карикатури. Незабаром був запрошений на посаду відповідального художнього редактора "Літературно-наукового вісника". Їздив за кордон, у Празі вийшли кольорові листівки з його восьми картин. Педагогічна рада Київського художнього училища обирає Красицького викладачем живопису. А ще через рік Міністерство торгівлі й промисловості доручило йому організацію художньо-друкарської школи у Києві.

Фотій Красицький задумав намалювати кольоровий портрет Тараса Шевченка й розмножити його друкарським способом тиражем 15 тисяч примірників. Адже тоді портрети Кобзаря були рідкістю. За основу портрета Красицький взяв Шевченкове фото в кожусі й шапці. Великий розмір самого портрета (65х59 см) на той час у літографії був новиною. А ще більше дивувала низька ціна – лише 20 копійок за аркуш. Красицького навіть звинуватили, що він підриває видавничу справу. А тим часом портрет Шевченка, як символічний подарунок народу, розійшовся по Україні і світу. Його придбали книготорговці Австралії, Америки, Росії, Канади, Франції.

Назрівала імперіалістична війна, тому поліція особливо прискіпливо ставилася до політично неблагонадійних. Красицького заарештували й запропонували виїхати за межі України.

З митців – у заробітчани

Після більшовицького перевороту Красицький оформляє Першотравневі свята, викладає малювання в школі, малює портрети Леніна для різних установ. Підготував підручник "Рисування і малювання" – першу серйозну художньо-методичну працю українською мовою в цій галузі, яка не втратила свого значення й сьогодні. Часу для справжньої творчості вже не мав. Та й працювалося художникові все важче – через ревматизм дуже боліли ноги. Але Красицький не міг жити поза творчістю. Перемагаючи біль, він у 1935 році їде в село. Пише пропагандистську картину "Перша хата-лабораторія". Їхав на день-два, а затримався надовго. Малював краєвиди, які невдовзі представив на персональній виставці. Творчий доробок Фотія Красицького налічує кілька сотень полотен.

Як митець, завжди вважав себе селянином душею і серцем, працював на благо українського відродження. 5 жовтня 1941 року в прикрашеному великим портретом Симона Петлюри роботи Фотія Красицького залі однієї із шкіл на Подолі відбулися установчі збори Української Національної Ради, своєрідного українського передпарламенту, в якому були представлені різні політичні угруповання та всі регіони України.

Невтомний дослідник життя і творчості Фотія Красицького Борис Сидоренко розповів, що художник жив на Пріорці (колишнє передмістя Києва між Куренівкою, Оболонню, Мінським масивом), нині вул. Брюсова. Тепер там меморіальний музей. Похований митець на Байковому цвинтарі. З 1961 року його ім’я носить одна з вулиць у столиці.