Редакція громадсько-політичного видання "Прес-Центр"
18002, м. Черкаси, вул. Гоголя, 137 оф. 20
Телефони: (0472) 564-664 – творчий та рекламний відділи.
(0472) 546-806 – бухгалтерія. друкувати ...

14.07.2008 12:08

Лівобережний Версаль


Іллюстрація до новини "Петро-Павлівська церква потребує серйозного відновлення"
Петро-Павлівська церква потребує серйозного відновлення
Фото: Сергій КОСЕНКО
Дворянська еліта Лівобережжя у ХІХ столітті збиралася на бали до Мойсівки, що на Драбівщині.

Саме "Лівобережним Версалем" назвав палац поміщиків Волховських, що більше ста років прикрашав село Мойсівка (Драбівщина), український письменник і фольклорист, друг Тараса Шевченка Олександр Афанасьєв-Чужбинський.

– Увесь цвіт дворянської еліти українського Лівобережжя збирався у мойсівському маєтку Волховських, – розповідає мойсівський краєзнавець, учитель історії Василь Суддя. – Тараса Шевченка сюди привіз Євген Гребінка. Саме тут Тарас Григорович познайомився з Варварою Рєпніною, яка на багато років стала йому вірним другом. Хоча 1919 року палац Волховських було знищено, перекази про мойсівські бали передавалися з покоління в покоління. Наприкінці 1930-х років вони надзвичайно зацікавили письменницю Марієтту Шагінян, яка відвідала наше село...

Палац в "ажурному стилі"

Власністю Волховських Мойсівка стала наприкінці 1790-х років. Маєток розміщувався на 2590 десятинах землі, нараховував трохи більше 300 кріпаків із Мойсівки та довколишніх сіл.

Будівництво свого палацу, який згодом став знаменитим, Волховські завершили 1804 року. Вже одним своїм "ажурним стилем" палац привертав до себе увагу. Особливо чудовим він був увечері, коли весь світився вогнями...

Будинок обставили старовинними меблями, прикрасили кришталевими люстрами і великими дзеркалами венеціанських майстрів. Він мав простору танцювальну залу, де під час балів могли вільно танцювати кілька десятків пар.

– У будинку був доморощений оркестр і чудовий хор, який поповнювався за рахунок домашньої прислуги, – продовжує розповідь Василь Суддя. – Сто п’ятдесят селян обслуговували господарів села і їхню челядь.

Палац любили малювати і фотографувати – збереглися чудові фотографії 1912 року. Два малюнки – "Бал у Волховських" і "Портрет поміщиці Шостки" тут зробив і Тарас Шевченко...

Стояв будинок неподалік ставу серед розкішного парку. Парк прикрашали численні статуї, фонтани, альтанки. Серед ставу руками кріпаків було насипано острів-курган, де проводилися літні бенкети й розваги Волховських з гостями. До кургану вів дерев’яний міст, неподалік якого була пристань, де на хвилях ставу похитувалися човни для плавання по водному плесу під час гулянок за селом, неподалік Дубинського ставу розташовувалась цегельня.

1808 року в Мойсівці завершилося будівництво церкви Петра і Павла. Це була придворна церква Волховських і спочатку була вона католицькою, про що свідчить готична кладка стін, елементи декоративного розпису, вузькі стрілчасті вікна. У середині ХІХ століття церкву, яка стала православною, виправили, додавши портики біля бокових дверей і восьмиколонну галерею з балконом, яка охоплювала головний вхід до храму. Розписаний храм був рослинним орнаментом із зображенням святих. Біля церкви з чотирьох сторін стояли невеличкі каплички, одна з яких була усипальницею Волховських.

Церква Петра і Павла діяла аж до хрущовських часів, коли її було закрито. Служби Божі тут було відновлено лише 1989 року. Тепер храм включено до програми "Золота підкова Черкащини". Найближчої суботи, у храмове свято Петра і Павла, Мойсівка урочисто відзначить 200-річчя своєї церкви.

"Збиралося у Мойсівці до двохсот осіб"

Щороку 12 січня і 29 червня – у дні народження господині та господаря маєтку – Волховські організовували у Мойсівці розкішні бали.

– Особливо пишними вони були за часів Тетяни Густавівни Волховської, – розповідає Василь Суддя. – Вихована в дусі аристократії XVIII століття, вона все своє життя жила на широку ногу.

"На Петра й Павла (за старим стилем – 30 червня. – Прим. ред.) до одного старовинного дому у Т.Г. Волховської з’їжджалися поміщики не лише з Полтавської, а й з Чернігівської і навіть Київської губерній, і свято тривало кілька днів, – згадував письменник Олександр Афанасьєв-Чужбинський. – Збиралося у Мойсівці до двохсот осіб, деякі пани приїздили кількома екіпажами у супроводі численної челяді. Все це треба було розмістити і годувати. Останнім часом господиня була майже сліпа, пристрасна картярка, вона вже не могла грати сама і лише просиджувала далеко за північ біля гравців, тішачи слух свій приємними картярськими вигуками і радіючи з якогось казусу. Бали Т.Г. Волховської були для Малоросії своєрідним Версалем: туди везли напоказ наймодніші сукні, найновіші мазурки, найдотепніші каламбури, і там же відбувався іноді перший виїзд панночки, яка доти ходила в коротенькій сукенці й мереживних панталонах. Там зав’язувались сердечні романи, відбувалися катастрофи, проголошувалась краса та здобувалася слава танцюристів і танцюристок".

Серед гостей Тетяни Волховської були поміщики Закревські. Тарас Шевченко, познайомившись із ними в Мойсівці, написав портрет Платона та Ганни Закревських. Тут бував Яків де Бальмен, який згодом загинув у війні на Кавказі – саме його пам’яті Шевченко присвятив поему "Кавказ". Тут бував історик, поет, музикант Микола Маркевич.

Чотири рази бував у Мойсівці Тарас Шевченко. Уперше він приїхав сюди 29 червня 1843 року – його привіз із собою Євген Гребінка. Тут Тарас Григорович бував також у 1844, 1846 і 1859 роках.

Постарівши, Тетяна Волховська (1761/62–1853/54) дедалі менше уваги приділяла господарству. На прийом численних гостей, на влаштування розкішних балів потрібно було чимало коштів, і стара брала в сусідів кредити під заставу своїх маєтків...

Після смерті Волховської "Малоросійський Версаль" припинив своє існування. Вже не було в окрузі поміщика, який би ладен був викинути за один вечір кілька тисяч карбованців, щоб повеселилися сусіди. Щоб розрахуватися з боргами, які накопичила бабуся Волховська, довелося продати значну частину родинних земель. Експер Павлович Волховський – наступник Тетяни Густавівни – володів уже тільки Мойсівкою. 1912 року будинок Волховських перейшов у власність земства, яке переобладнало його під телефонну станцію і квартири для вчителів земської школи.

Підготував: Максим СТЕПАНОВ
Джерело: Прес-Центр