Редакція громадсько-політичного видання "Прес-Центр"
18002, м. Черкаси, вул. Гоголя, 137 оф. 20
Телефони: (0472) 564-664 – творчий та рекламний відділи.
(0472) 546-806 – бухгалтерія. друкувати ...

18.11.2007 13:11

Чистої науки не буває


Іллюстрація до новини "Останній притулок зірки світової ботаніки – старий польський цвинтар у Смілі"
Останній притулок зірки світової ботаніки – старий польський цвинтар у Смілі
Фото: Олександр ВІВЧАРИК
Схоже, що один з найвидатніших ботаніків світу, наш земляк Юрій Клеопов загинув через роздвоєння душі.

Шукач скарбів

Юрій Клеопов народився у родині народного вчителя Дмитра Степури 22 (9) серпня 1902 року в Городищі. Його батько вивчав свого часу медицину в Університеті Святого Володимира. Однак покликання знайшов не в медицині і навіть не у вчителюванні. Своє майбутнє він бачив у служінні Богові. Здобувши сан священика, Дмитро Степура став Клеоповим. Українське прізвище для тих, хто його освячував, здалося надто неблагозвучним, мужицьким... Медика за фахом, отця Дмитра Степуру-Клеопова, який зцілював не лише душі, але й тіла селян, 1919 року розстріляли під час наведення в селі "революційного порядку".

Ставши студентом (до речі, того ж університету, в якому колись навчався батько), Юрій Клеопов канікули завжди проводив у рідній Великій Яблунівці, де пройшли його дитинство і юність. Разом з товаришами він інсценізував п'єси українських авторів. Особливу популярність у великояблунівців мав відтворений ним образ Бонавентури-копача з п'єси І.К. Карпенка-Карого "Сто тисяч". Як відомо, Бонавентура все життя шукав скарби. Шукав їх і Юрій Клеопов. От тільки скарбами він вважав рослини.

Втеча у науку?

У віці неповних 40 років Юрій Дмитрович був уже відомим вченим-ботаніком, визнаним фахівцем не тільки на Батьківщині, але і за її межами. Загалом учений описав понад півсотні нових для науки таксонів (видів, підвидів, різновидів і форм рослин).

Непрофесіоналу важко осягнути те, що вдалося зробити цьому дивовижному ученому. Кажуть, що він один зробив більше, ніж деякі інститути. Мимоволі замислюєшся, а чи не була така фанатична затятість на роботі спробою втечі від реалій життя?

Арешти друзів, масові смерті від голодомору в рідному селі – все це не могло не відбиватися на настроях ученого. Може тому, як пише племінниця дружини Клеопова Рада Лисенко, 1935 року у нього почалися неприємності в Київському лісовому інституті, і він перебрався до Харкова. Дружина Юрія Дмитровича Євгенія Тимофіївна Полонська-Клеопова на той час отримала непогану роботу у Київському університеті, яку кидати не хотіла. Декілька років чекав на неї Клеопов, а тоді одружився зі своєю колишньою студенткою Катериною Сергіївною Домонтович. Але ще 1939 року він писав у вірші, адресованому колишній дружині, що живе в її полоні. Це роздвоєння серця також не могло не терзати ученого. Коли розпочалася війна, Юрій Клеопов у евакуацію не поїхав. Очевидно, він не хотів залишати напризволяще свою родину, молоду дружину.

Рукописи не горять, а пам'ять не згасне

З 1 листопада 1941 року по 15 січня 1942 року Юрій Дмитрович працював у Харкові, а відтак повернувся до Києва. В Інституті ботаніки вже господарював відомий німецький ботанік Генріх Вальтер, який добре знав важливість наукових праць Клеопова, а тому відразу призначив його своїм заступником (українським директором).

Тепер він працює із колишньою дружиною, а живе – із молодою, яка народила йому сина Олексія. Ще одна душевна травма – розуміння того, що радянська влада не вибачить йому співпраці з німцями, хоча вона і була суто науковою. Тож досліджувати лікарські рослини у рідну Смілу навесні 1943 року він їхав з почуттям приреченості. Влітку він потрапив до Смілянської лікарні із сильним головним болем. Згодом впав у кому і через декілька днів ученого не стало. Щодо причин смерті Клеопова висувалися різні припущення – тиф, отруєння, діабет. Та всі ці здогади його племінник-медик Євгеній Вовченко відкидає. Він же згадує, що перед смертю Юрій Дмитрович залишив листа, якого адресував своїй першій дружині Євгенії Тимофіївні Полонській-Клеоповій, у якому просив її вибачити його за все скоєне...

А Рада Лисенко додає, що у тому листі Клеопов описав свій стан помираючого і попросив колишню дружину приїхати у Смілу з сином, щоби попрощатися. На думку Ради Лисенко, Юрій Дмитрович помер від передозування хініну, яким лікував малярію, що час від часу у нього відновлювалася. Адже будучи сином священика, Клеопов не міг відверто накласти на себе руки. Поховали ученого в Смілі на старому польському кладовищі.

На могилі Юрія Клеопова його дружини вперше зустрілися. Обидві жінки, обійнявшись, ридали. Згодом вони евакуювалися з Києва, жили разом у Німеччині в таборі для репатріантів. Через деякий час Катерина Домонтович-Клеопова повернулася з сином Олексієм в Україну. А Євгенія Полонська-Клеопова з Левком опинилася аж у США в штаті Колорадо. І лише через півстоліття діти ученого зі Смілянщини зустрілися у Києві.

Найдивніше сталося по смерті вченого. У прощальному листі він дуже просив, щоби охрестили його старшого сина Левка. За словами Ради Лисенко, під час хрещення до церкви вбігли дві жінки з криком: "Чудо, чудо". Як з'ясувалося, перед цим вони зривали у себе на городі кукурудзу і відразу її чистили. Відриваючи листя, вони побачили качан темно-сірого кольору у вигляді людської руки з трьома пальцями, складеними ніби для благословіння. Тому ці жінки і прибігли до церкви. У Ради майнула думка: батько-ботанік благословляє сина на хрещення таким чином...

Головна книжка Юрія Клеопова "Анализ флоры широколиственных лесов европейской части СССР", перш ніж бути виданою в Україні, помандрувала світом. Генріх Вальтер, який, до речі, допомагав дружинам у найтяжчі дні евакуації, скористався машинописом цієї праці при написанні власної монографії. У той же час після війни на ім'я Ю.Д. Клеопова в СРСР було накладено табу. Навіть численні збори вченого, які зберігаються в гербарії Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного Академії наук України, цитувалися лише знаком оклику (!).

Та, на щастя, часи змінювалися. На захист доброго імені ученого став свого часу академік Б.Є. Патон. Було вирішено і питання видання найгрунтовнішої праці Юрія Клеопова. Отже, рукописи і справді не горять.

Підготував: Олександр ВІВЧАРИК
Джерело: Прес-Центр