Редакція громадсько-політичного видання "Прес-Центр"
18002, м. Черкаси, вул. Гоголя, 137 оф. 20
Телефони: (0472) 564-664 – творчий та рекламний відділи.
(0472) 546-806 – бухгалтерія. друкувати ...

25.10.2007 13:00

Відважний дід Андрон


Іллюстрація до новини ""
Фото: з архіву Андрона РУДЕНКА
Єдиний на Черкащині кавалер аж чотирьох медалей "За відвагу" – ветеран війни Андрон Пилипович Руденко з села Буда-Орловецька Городищенського району. Чотири такі медалі за своїм статусом прирівнюються до звання Героя Радянського Союзу.

У 2000 році він брав участь у Параді Перемоги у Москві на Красній площі. За висловом секретаря Ради нацбезпеки і оборони України Івана Плюща, таких героїв, як дід Андрон, треба показувати тільки крупним планом!

– Довелося мені померзнути на фінській війні, а потім потрапив у полум’я війни з Гітлером, – розповідає Андрон Пилипович. – Ото вже було справжнє пекло! Спочатку довелося відступати аж до Москви. Там потрапили в оточення, автоматною кулею був поранений у ногу. Отакого німці мене схопили і відправили до табору військовополонених. Як рана трохи затягнулася, почав думати про втечу. Коли нас перевозили до якогось концтабору – утік. Було це у Польщі за Віслою. Пристав до одного заможного пана. Допомагав йому по господарству. Він мав знайомство у комендатурі й дістав документ, щоб я міг повернутися в Україну. А вдома така трагедія, що як тільки серце витримало – німці убили батька і двох братів, хату спалили...

На початку лютого 1944 року Червона Армія звільнила Городищину від фашистів. І Андрон Руденко знову пішов на фронт. Брав участь у Корсунь-Шевченківській операції. У Ямполі (на кордоні з Молдавією) знову був поранений. Коли видужав, до шпиталю зайшли два офіцери із 5-го Донського козачого кавалерійського корпусу. Погодився служити у них мінометником. Пройшов Румунію, Угорщину, у Австрії зустрів Перемогу.

– Першу медаль "За відвагу" отримав у Румунії за знищення екіпажу німецького танку, – продовжує Андрон Пилипович. – Ми підбили їхній танк міною. А танкісти вирвалися з палаючої машини і давай тікати. Тоді я вискочив із траншеї й погнався за ними. Вони відстрілювалися з пістолетів, але я добив їх усіх чотирьох. Тоді я думав, що це діло просте, солдатське. Але через кілька днів викликали мене і вручили нагороду. Потім ще три медалі "За відвагу" отримав в Угорщині. Взагалі, запеклістю боїв мені найбільше запам’яталася ця країна.

Ми робили рейди по ворожих тилах. Причому застосовували піхоту, танки, 76-міліметрові гармати на кінній тязі, 45-міліметрові протитанкові гармати, міномети... І такою силою на 200-300 кілометрів проходили углиб ворожої території. Там громили мости, склади, військові об’єкти... А взагалі, я йшов туди, де потрібні були сміливці. Часом виникали ситуації, що треба було комусь йти на вірну смерть. Командири говорили: "Наказувати не маємо права, хто піде добровольцем?". І я йшов. Бо на фашистів дуже злий був за те, що вони батька і братів убили. Тому не думав про небезпеку, а йшов, щоб за своїх помститися...

Підготував: Володимир ЧОС
Джерело: Прес-Центр