Редакція громадсько-політичного видання "Прес-Центр"
18002, м. Черкаси, вул. Гоголя, 137 оф. 20
Телефони: (0472) 564-664 – творчий та рекламний відділи.
(0472) 546-806 – бухгалтерія. друкувати ...

25.08.2007 15:13

Невитребуваний державотворчий потенціал


Іллюстрація до новини "Переговори української і російської делегацій щодо укладання мирної угоди"
Переговори української і російської делегацій щодо укладання мирної угоди
Фото: ttp://www.archives.gov
Українські громадсько-політичні діячі ХХ ст. – уродженці Черкащини.

Черкащина дала Україні цілу плеяду громадсько-політичних діячів, які посідали провідне місце в українському національному русі та державотворенні початку ХХ ст.

ЧЕРКАЩАНИ В УКРАЇНСЬКІЙ ВЛАДІ

Уродженці Черкаського краю були активними діячами Української Центральної Ради, цього центру відродження українського державного життя після тривалого періоду бездержавності. До нашого краю має безпосереднє відношення голова УЦР Михайло Грушевський: він хоча й народився у Холмі, але його родинне коріння йде з Чигиринщини.

Заступником Голови УЦР був також наш земляк академік Сергій Єфремов (1876-1939), відомий письменник та літературознавець, уродженець Пальчика (нині Катеринопільського району). Особлива роль Єфремова в Українській революції 1917 року. Він був членом Центральної Ради, входив до складу делегації з переговорів із Тимчасовим урядом у Петрограді, був секретарем з міжнаціональних справ у першому складі Генерального секретаріату.

Микола Біляшівський (1867-1926), з Умані – академік, відомий мистецтвознавець, археолог та організатор музейної справи, член І Державної думи (1906 рік), входив до української фракції. Був обраний до Центральної Ради. Голова комітету охорони пам’яток старовини Генерального секретарства освіти УНР.

Сергій Шелухін (1864-1938), уродженець Деньгів (Золотоніщина), очолював у Центральній Раді позапартійну фракцію самостійників, посідав найвищі судові посади. Голова української мирної делегації на переговорах із більшовицькою Росією у травні – жовтні 1918 року. У першому уряді Директорії виконував обов’язки міністра юстиції. Шелухін виявився досить здібним дипломатом – 1919 року стає членом української делегації на мирній конференції в Парижі.

Федір Швець (1882-1940), уродженець Жаботина (Кам’янський район). З початком української революції перебував у вирі політичного життя: у квітні 1917 року його обрано членом ЦК Селянської спілки, членом Всеукраїнської ради селянських депутатів від Черкаського повіту та кооптовано до Центральної Ради. У вересні 1917 року Швеця призначено професором геології та першими проректором Українського народного університету у Києві. За Української держави Швець перебував у опозиції до гетьмана. Під час антигетьманського повстання Федора Петровича обрано членом Директорії УНР.

Никифор Григоріїв (Григоріїв Наш, 1883-1953), з Буртів (тепер Шполянський район) – член Центральної і Малої Рад, міністр народної освіти в кабінеті В. Голубовича та в.о. міністра у кабінеті Б. Мартоса, член Українського трудового конгресу, завідувач пресовою справою армії УНР. Автор численних посібників з українознавства, особливо з української історії.

Андрій Яковлів (1872-1955), уродженець Чигирина, відомий історик та правник, член Української Центральної Ради, директор канцелярії УНР, департаменту міністерства закордонних справ, посол в Австро-Угорщині (попередник В. Липинського), Голландії, Бельгії. В еміграції продовжував громадсько-політичну та державну діяльність – був міністром юстиції та виконувачем обов’язків Голови Уряду УНР в екзилі (1944-1945).

Федір Матушевський (1869-1919), народився у Смілі, відомий журналіст і видавець. Один із засновників та керівників видавництва "Вік", яке відіграло величезну роль у становленні українського книгодрукування і, відповідно, національної свідомості. Зокрема, перші книжки цього видавництва вийшли у Черкасах, де на той час Матушевський жив і працював. Під час української революції – член Центральної та Малої Рад, дипломатичний представник Директорії у Греції.

Валентин Отамановський (1893-1964) народився у Яблунівці (тепер Смілянський район). Був серед засновників Української Центральної Ради. Один із організаторів Українського військового клубу ім. П. Полуботка. У складі студентського куреня брав участь у бою під Крутами.

Микола Левитський (1859-1934) народився у Хмільні (тепер Канівського району). Відомий громадський та кооперативний діяч ("батько української кооперації" або "артільний батько"). На Всеукраїнському національному конгресі (квітень 1917 року) Миколу Васильовича обрали членом УЦР від кооперативних організацій Києва.

Андрій Лівицький (1879-1954) уродженець хут. Красний Кут (с. Ліпляве Канівського району). Активний учасник революції 1905-1907 років. Під час Української революції як делегат І Всеукраїнського селянського з’їзду від Золотоніського повіту обраний до складу ЦК Селянської спілки та членом Центральної Ради. За Директорії Андрій Миколайович був тимчасово керуючим Міністерством внутрішніх справ, товаришем міністра юстиції, міністром юстиції і заступником голови Ради Міністрів у кабінеті Б. Мартоса. Пізніше обіймав низку інших міністерських та дипломатичних посад. До 1926 року очолював уряд УНР у екзилі. Після загибелі Симона Петлюри очолив Директорію УНР та посів місце Головного Отамана військ УНР. Відтоді до самої смерті у 1954 році Лівицький очолював Державний Центр УНР в екзилі – (фактично Президент УНР).

Макар Кушнір (Якименко), уродженець Черкас (1890-1951). Брав активну участь у Малій Раді, комісіях з підготовки законопроектів. Виступав на З’їзді поневолених народів Росії у Києві (вересень 1917 року) з програмною доповіддю про майбутній адміністративний та територіальний устрій. Співробітник київських газет "Нова Рада", "Трибуна" тощо. Член делегації УНР на Паризькій мирній конференції у 1919 році. Один із засновників Організації українських націоналістів. Представляв наддніпрянську громадськість в організації полковника Коновальця. Очолював Українське пресове бюро у Женеві.

ВІДСТОЮВАЛИ УКРАЇНУ ЗІ ЗБРОЄЮ В РУКАХ

Черкащина – батьківщина багатьох військових діячів періоду визвольних змагань. Дослідник О. Шатайло підрахував, що тут народилося чотири генерали та контр-адмірал Армії УНР.

Серед них найвідоміший – Юрій Тютюнник (1891-1929) уродженець Будища (нині Звенигородського району). Активний учасник створення українських військових частин (Українського полку ім. П. Дорошенка у Сімферополі). На ІІ Всеукраїнському військовому з’їзді обраний до Всеукраїнської ради військових депутатів та кооптований до Центральної Ради. Підтримав виступ полуботківців у Києві, брав активну участь у формуванні Вільного козацтва на Звенигородщині (у лютому 1918 року – кошовий отаман). Один із керівників Звенигородсько-Таращанського повстання проти німецьких військ та гетьманської влади. Відомий військовий керівник Армії УНР – командував Залізною дивізією, Першим та Другим Зимовими походами. Генерал-хорунжий Армії УНР.

Гаврило Базилевський (1880-1937). Уродженець Соколівки (тепер Жашківського району). Військовий діяч, проводив українізацію військових частин, був учасником антигетьманського повстання, командував 1-ю запорізькою дивізією. Генерал-хорунжий Армії УНР.

Олександр Загродський (1880-?) з Зеленьків Тальнівського району – генерал-полковник, командир Волинської дивізії, учасник Першого зимового походу, у 1920 році – заступник головнокомандувача Армії УНР.

Михайло Білінський (1882-1921), із Золотоніського повіту, морський міністр в урядах В. Чехівського та Остапенка, міністр внутрішніх справ в уряді А. Лівицького, загинув під час Другого зимового походу.

Яків Зозуля (1893-?) народився у Лебедині (нині Шполянського району). На ІІ Всеукраїнському військовому з’їзді був обраний до Всеукраїнської ради військових депутатів та кооптований до Центральної ради. Учасник антигетьманського повстання.

ЧЕРКАЩАНИ-ГЕТЬМАНЦІ

Наші земляки були причетні і до формування Української держави гетьмана Павла Скоропадського. Серед них – Іван Полтавець-Остряниця (1890-1957), що народився у Суботові Чигиринського повіту. В жовтні 1917 року обраний наказним отаманом Вільного козацтва. У період Української держави – генеральний писар гетьмана Павла Скоропадського.

З Черкащиною пов’язана громадсько-політична діяльність видатного українського історика, ідеолога консерватизму та монархізму, провідного діяча гетьманського руху та Української держави В’ячеслава Липинського (1882-1931). Він мав маєток у Русалівці (тепер Маньківський район). На Уманщині розгоралась його діяльність, спрямована на залучення спольщеного шляхетського елементу до української справи.

Незвичайна доля випала Юрію Карась-Галінському (1900-1943), уродженцю с. Текуча Уманського району. Він був учасником визвольних змагань (воював у Гайдамацькому кінному полку ім. К. Гордієнка, ймовірно, певний час перебував у лавах холодноярських повстанців). Заарештований 1929 року у справі СВУ, засланий на Північ (Усть-Сисольська дільниця Усевлону – "Управления северных лагерей особого назначения"). Здійснив унікальну втечу до Львова, де під псевдонімом Віталій Юрченко видав кілька книг спогадів про радянські Соловецькі табори.

Спільним для всіх названих громадсько-політичних діячів, попри ідеологічні та політичні розходження, була відданість справі побудови української держави. І досвід здобутий ними є справді безцінним.

Підготував: Віталій МАСНЕНКО
Джерело: Прес-Центр