Редакція громадсько-політичного видання "Прес-Центр"
18002, м. Черкаси, вул. Гоголя, 137 оф. 20
Телефони: (0472) 564-664 – творчий та рекламний відділи.
(0472) 546-806 – бухгалтерія. друкувати ...

29.07.2007 17:35

В'ячеслав Липинський і Черкащина


Іллюстрація до новини "Очевидно, саме на цьому місці в Русалівці стояв колись маєток Липинського Русалівські Чагари"
Очевидно, саме на цьому місці в Русалівці стояв колись маєток Липинського Русалівські Чагари
Фото: Віталій МАСНЕНКО
Славетний український історик і теоретик монархізму тісно пов'язаний з нашим краєм.

Цьогоріч виповнилося 125 років від дня народження В'ячеслава Липинського. Новаторство цього історика і громадського діяча полягало у тому, що у центрі своїх досліджень він поставив державне (не "народне") життя українців. В'ячеслав Казимирович мав досить тісні стосунки з Науковим товариством ім. Шевченка (НТШ), був його дійсним членом з 1914 р. Тому природно, що про В'ячеслава Липинського читачам "Прес-Центру" розповідає дійсний член НТШ, а водночас – завідувач кафедри історії України ЧНУ, професор Віталій Масненко.

– Черкащина посідала дуже помітне місце в житті Липинського, – розповідає Віталій Васильович. – Саме тут він сформувався як історик та політичний публіцист дореволюційних часів.

В Уманському повіті був маєток його дядька по матері Адама Рокицького. Там у дитячі та юнацькі роки неодноразово бував В'ячеслав. Саме з його оповідей молодий польськомовний шляхтич Липинський дізнався, що правобережна полонізована шляхта за своїм походженням є українською. Ідея повернення своєї верстви до українського державного життя стає його життєвою настановою. Маєток Адама Рокицького був на місці нинішнього с. Розкошівка Лисянського району. Тут і нині залишилися озеро під назвою Рокицьке та Рокицьке поле над ставком. За свідченням найстарших жителів села, саме на цьому місці ще у 1930-ті роки зберігалися руїни колишньої панської садиби Рокицького.

Розпочавши свою літературну та громадсько-політичну діяльність, Липинський виступив 1908 року перед рільничим з'їздом польських поміщиків в Умані з рефератом "Шляхта на Україні", у якому, спираючись на аналіз історичного досвіду, доводив необхідність підтримки українського національно-визвольного руху.

Липинський дружив з Василем Доманицьким (теж активним співробітником НТШ) і очевидно бував на його батьківщині у с. Колодистому (нині – Тальнівського району).

– Пізніше Липинський отримує від Адама Рокицького маєток Русалівські Чагари на території нинішньої Маньківщини, – розповідає Віталій Масненко. – На цьому місці ніяких будівель до нашого часу не збереглося. А шкода – хутір Русалівські Чагари був надзвичайно важливим для історика. Не стільки як засіб власного матеріального забезпечення, скільки як спроба на практиці реалізувати свої теоретичні ідеї щодо провідної ролі української хліборобської верстви. Для Липинського і землевласник-поміщик, і землевласник-селянин належали до одного класу, який мав скласти основу нової української аристократії.

У листуванні другої половини 1913 р. – початку 1914 р. Липинський постійно пише про те, що йому доводиться заводити господарство у степу, орати, сіяти, будувати хату тощо. Водночас він висловлював упевненість, що, облаштувавшись, він зможе більше уваги приділяти науковій роботі. Про серйозність таких намірів свідчило те, що Липинський перевіз із Кракова до Русалівки свою бібліотеку, зібрання архівних матеріалів та рукописів.

– Як свідчать сучасники, це була найбільша приватна бібліотека в Україні з питань історії та соціології, – наголошує Віталій Масненко. – Тривала і його дослідницька робота. Принаймні, сам Липинський досить виразно писав про початок своєї праці над узагальнюючою "Історією України". У цей же час було завершено другий том альманаху про польсько-українські культурні контакти. Липинський сподівався внести лад і у особисте життя – він чекав приїзду до маєтку дружини Казимири та доньки Єви.

Всі ці плани порушила Перша світова війна. З її початком Липинського було призвано до армії. Далі настали бурхливі часи української революції та державного будівництва, у яких В'ячеслав Казимирович відіграв досить помітну роль. Проте його маєток у Русалівці разом з бібліотекою, архівом та рукописами було знищено на початку квітня 1918 р. більшовиками. Свою найбільшу історичну працю "Україна на переломі", яка вийшла вже в еміграції, Липинський присвятив пам'яті свого друга – селянина Левка Зануди, який загинув, намагаючись зупинити це нищення. Нині у Русалівці живе Микола Оверкович Зануда – правнук Левка.

– Як бачите, нами виявлено цілу низку населених пунктів сучасної Черкаської області, пов'язаних з ім'ям В'ячеслава Липинського, – підсумовує Віталій Масненко. – Це Умань, Розкошівка Лисянського району, Русалівка – Маньківського і Колодисте – Тальнівського. Слід було б гідно вшанувати пам'ять Липинського, як це роблять на Волині, де він народився. Потрібно з'ясувати, де саме виступав в Умані Липинський, і встановити на цьому місці меморіальну дошку. А Русалівській загальноосвітній школі, в музеї якої зберігаються матеріали про історика, варто було б присвоїти його ім'я.

ДОВІДКА "ПРЕС-ЦЕНТРУ"

В'ячеслав (від народження Вацлав) Казимирович Липинський (05(18) квітня 1882 р. – 14 червня 1931 р.) – видатний український політичний діяч, історик, теоретик українського консерватизму. Його "Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму" стали зразком осмислення шляхів побудови україн-ської національної держави, значення національної еліти, громадянства, приватної власності на землю тощо.

Народився у польськомовній волинській шляхетській родині. Наприкінці 1890-х років долучився до руху "хлопоманів", тобто українофілів. Навчався у Краківському університеті, закінчивши який, переселився на Черкащину. Один із організаторів Української демократично-хліборобської партії, за гетьманату – посол України в Австрії. Після повалення режиму Скоропадського залишився за кордоном. Помер у Австрії, але похований у родинному склепі в Затурцях на Волині.

Підготував: Максим СТЕПАНОВ
Джерело: Прес-Центр