Редакція громадсько-політичного видання "Прес-Центр"
18002, м. Черкаси, вул. Гоголя, 137 оф. 20
Телефони: (0472) 564-664 – творчий та рекламний відділи.
(0472) 546-806 – бухгалтерія. друкувати ...

15.07.2011 15:04

Сторінки Другої світової: Дніпровська військова флотилія


Іллюстрація до новини "Дніпровська флотилія в 1930-ті роки була покликана протистояти польській Пінській флотилії. Іронія долі: після анексії польських земель обидві флотилії було об'єднано"
Дніпровська флотилія в 1930-ті роки була покликана протистояти польській Пінській флотилії. Іронія долі: після анексії польських земель обидві флотилії було об'єднано
Фото: http://www.oremhod.inf
На середину липня 1941-го німецькі війська заглибилися на територію СРСР більш як на 600 км, вийшовши на рубежі Смоленська, Одеси, Києва. По Канівській землі проходив лівий фланг оборонних рубежів столиці України. Фашисти рвалися до переправ через Дніпро, і одним з найважливіших стратегічних об’єктів, що міг забезпечити успішний наступ ворога, був Канівський залізничний міст.

Про оборону мосту в серпні 1941-го писав кореспондент "Комсомольской правды" Аркадій Гайдар у нарисі "Міст". Неоціненну допомогу радянським бойовим підрозділам надавав бронепоїзд №56, який безперервно курсував вздовж лінії оборони. У критичні хвилини йому на виручку поспішали бронекатери "Смоленск", "Верный", "Передовой", які з Дніпровських вод обороняли підходи до мосту. "Смоленск" спрямовував артилерійський вогонь на Винарову долину, а "Верный" – на Довжик, завдяки чому наступ ворога дещо призупинявся...

Флотилія, народжена Громадянською війною

Нині у міському парку над Дніпровськими водами застиг на вічній стоянці бронекатер – точна копія тих суден, що влітку 1941 року обороняли Канівський міст. Такі броньовані судна входили до складу Дніпровської військової флотилії, що була створена ще у лютому 1919 року.

Тоді йшла громадянська війна, і бойові кораблі мали захищати вантажні судна Червоної армії від нападів селян-повстанців. Основу флотилії становили річкові пароплави, озброєні тридюймовими польовими гарматами зразка 1902 року, та бронекатери російського флоту. Екіпаж набирався з моряків чорноморського та балтійського флотів, а також бійців бронепоїздів. Особливо відзначились моряки-дніпровці влітку та восени 1919 року у битвах із денікінцями.

З кінця 1920 року Дніпровська флотилія була розформована. Залишилося лише кілька суден для несення патрульної служби у Києві. Але 1931 року військову флотилію знову відновили. На київському заводі "Ленінська кузня" було споруджено нові бронекатери та монітори, названі іменами тих моряків, які відзначились у боях Громадянської війни: "Левачёв", "Жемчужин", "Флягин", "Ростовцев", "Мартынов". Основне завдання відновленої флотилії – в разі війни з Польщею протистояти польській Пінській флотилії. У вересні 1939 року, коли з початком Другої світової війни Радянський Союз відібрав у Польщі західну Україну і західну Білорусь, поляки затопили свою флотилію. Невдовзі ці судна були піднято та відремонтовано, після чого вони поповнили Дніпровську флотилію.

У липні 1940-го Дніпровська військова флотилія була розділена на новостворені Дунайську (місце дислокації – Ізмаїл) та Пінську (місце дислокації – Пінськ) військові флотилії. У червні 1941 року обидві флотилії нараховували понад 150 бойових кораблів і були підпорядковані командуванню Західного та Південно-Західного фронтів.

У битві за Канівську переправу

11 липня 1941 року Пінська військова флотилія прийняла перший бій з гітлерівцями на підступах до Києва. Того ж дня, 11 липня, військове формування було розділено на три загони: Березинський, Прип’ятський і Дніпровський. Останній очолив капітан 1-го рангу Кравець, а ввійшли до його складу монітори "Левачёв", "Флягин", 6 канонірських човнів, 7 бронекатерів, 2 зенітні плавбатареї та дивізіон тральщиків. Перед Дніпровським загоном стояло завдання забезпечувати переправи в районі Київ – Канів.

Уявімо собі Канівську переправу у липні–серпні 1941-го. Біля переправи скупчилась величезна валка людей, тварин і техніки – вся ця маса кричала, ревіла і гуркотіла моторами. По рейках Канівського мосту було зроблено дерев’яний настил для проходження автотранспорту. У цьому натовпі неможливо було просунутись ні вперед, ні назад, а високий залізничний насип, що підходив до мосту, не давав можливості відійти вбік. Залишалось лише чекати, поки колони, що повільно просувалися мостом, звільнять шлях до відступу. Час від часу над переправою з’являлися ворожі літаки, бомби яких були націлені на гамірливий натовп.

Безперервна кривава битва за Канівську переправу тривала з 13 до 16 серпня. Нарешті залізничний міст через Дніпро в районі Канева було підірвано фахівцями з НКВС. Звичайно, це дало змогу затримати ворожий наступ на певний час, але зі знищенням мосту було кинуто напризволяще тисячі людей: червоноармійців, поранених та цивільних, які намагались переправитись на лівий берег Дніпра. Валки людей і техніки, що простягались від зруйнованого мосту до Пекарів, стали легкою мішенню для ворожої авіації...

У повоєнний час замість зруйнованого мосту діяла паромна переправа. Після 1964 року, коли почала споруджуватись Канівська ГЕС, міст було частково відновлено: по ньому підвозили будівельні матеріали з Лівобережжя. Але із спорудженням дамби потреба у залізничному мосту відпала взагалі, так він і залишився стояти примарою над дніпровськими водами.

А що ж сталося з Дніпровською флотилією? Після відходу червоноармійців на лівий берег бронекатери пішли вниз по Дніпру, де тривали гарячі бої за черкаські переправи. Згодом, за наказом командування, всі кораблі здійснили прорив до Києва, де своїм вогнем надавали підтримку військам Київського укріпрайону. Канонірський човен "Верный" затонув на Десні внаслідок бомбових ударів ворожої авіації. Уцілілі судна за наказом командування було підірвано, а моряки-дніпровці самотужки пробивалися з оточення на схід.

У пошуках комсомольця Соколова

Наприкінці жовтня 1941-го до хати Марти Буц (1900–2001), жительки села Григорівка, постукали троє бійців Дніпровської військової флотилії. Голодні й обірвані, вони намагалися дійти до своїх. Жінка впустила їх до хати, нагодувала, перевдягла, але сусід, побачивши чужинців, заявив до поліції… Моряків забрали і розстріляли на краю села. Документи бійців жінка жбурнула в піч, встигши перед цим відкрити лише один комсомольський квиток. До кінця життя пам’ятала надпис у квитку – Соколов, Москва.

Пошуковці Київської громадської організації "Товариство ветеранів розвідки ВМФ" 2009 року натрапили на сліди старшини другої статті уродженця підмосковного Солнєчногорська Сергія Соколова, який протягом багатьох років вважався зниклим безвісти. Сергій Никандрович служив на моніторі "Житомир". Можливо, саме цей моряк завітав до хати селянки...

8 травня 1981 року на набережній Дніпра було встановлено пам’ятний знак на честь воїнів Дніпровської військової флотилії. Колишній голова ветеранської організації Канівщини Василь Бондар розповідав про катер, що й досі стоїть на набережній Дніпра у міському парку. Оскільки в Україні судна, подібного за конструкцією до тих, що були у складі Дніпровської військової флотилії, не виявилося, катер для монументу привезли з... Далекого Сходу. Цей катер, учасник бойових дій на Далекому Сході, було відреставровано у Хабаровську.

Підготував: Ольга ІСАЄВА
Джерело: Прес-Центр