Редакція громадсько-політичного видання "Прес-Центр"
18002, м. Черкаси, вул. Гоголя, 137 оф. 20
Телефони: (0472) 564-664 – творчий та рекламний відділи.
(0472) 546-806 – бухгалтерія. друкувати ...

19.11.2010 15:44

Байбузівська чудотворна


Іллюстрація до новини "Байбузівську церкву освятив митрополит Черкаський і Канівський Софроній"
Байбузівську церкву освятив митрополит Черкаський і Канівський Софроній
Фото: Олег СЛЄПИНІН
У селі в Черкаському районі й досі прославляється чудесами колись одна з найвідоміших в Україні ікон.

У неділю, 7 листопада, у сільській церкві Байбузів Черкаського району пожвавлення: на цей день призначено освячення храму. Побудований він давно, вже років десять літургії здійснюються, але великий чин освячення – лише тепер. Так буває...

Байбузи православному світу відомі тим, що в цьому селі явила себе чудотворна ікона. Про Байбузьку ікону є відомості в "Оповідях про чудотворні ікони Богоматері" Євгенія Поселяніна, в деяких інших книгах, у тому числі і в сучасній Православній енциклопедії. При цьому найповнішим письмовим джерелом про Байбузьку ікону залишаються "Оповіді про населені місцевості Київської губернії" Лаврентія Похилевича (1816–1893), видані 1864 року.

Лаврентій Іванович служив у Київській духовній консисторії. Щоб написати свою працю, в середині XIX століття він обходив і об'їздив всю Київську губернію – село за селом, хутір за хутором, містечко за містечком (це територія декількох нинішніх областей), записуючи "оповіді жителів і їхні перекази щодо власних їхніх поселень".

З часів Похилевича багато що змінилося – навіть сам пейзаж. В "Оповідях" читаємо: "Від церкви видно як на долоні чудовий палац князів Воронцових, що будується біля Мошен на горі серед лісу. У трьох верстах від Байбузів тягнеться лісистий хребет гір, на закінченні якого, за Мошнами, побудована Святославова вежа". Треба сказати, що так звана вежа Святослава, шедевр архітектури ХІХ століття, стояла на крайньому кряжі Мошнівських гір і була заввишки як сучасний 20-поверховий будинок. З її верхнього майданчика в ясні дні виднілися хрести Києво-Печерської лаври. Палац князя Михайла Воронцова, в якому була величезна колекція картин народного живопису і прекрасна бібліотека, складався з 80 кімнат. Палац був зруйнований в 1919-му. Башту як наглядовий пункт партизан німці висадили в 1943 році.

Про Байбузівську церкву Лаврентій Похилевич повідомляє: "Церква дерев'яна, в ім'я Успіння Божої Матері, з дзвіницею, побудована в 1796 році". Він доносить і таку подробицю (яка перекликається вже і з XXI століттям), що зведена церква "старанням байбузівського жителя Федора Ладона і сприянням інших жителів". А ось і про ікону: "Прикрасою церкви є образ Божої Матері, прославлений чудодійствами". Зазначається, що ікону разом з іншими образами куплено "зі скасованої мліївської Успенської церкви".

Від ікони сталися благодатні дії – зцілилася від 10-річного паралічу ніг жінка, а в 1830–1931 роках село єдине в окрузі вбереглося від епідемії холери. "Оскільки все це було досліджено офіційно, – продовжує Лаврентій Похилевич, – то митрополит Євгеній (Болховітінов)... виданому ним незабаром Київському місяцеслові встановив свято на честь чудотворної ікони Байбузької в 26-й день грудня. У 1832 році на виконання розпорядження духовного начальства образ перенесли в Києво-Печерську лавру; у Байбузівську ж церкву надіслано точну з нього копію".

У сучасній Православній енциклопедії "Древо" розповідь про ікону завершується так: "Повідомлень про подальшу долю Байбузької ікони немає... У пізніших путівниках і описах Лаври не згадується про ікону з таким найменуванням". Проте від надісланого з Лаври списку ікони (якщо це був не сам прототип) жителі Байбузів продовжували відчувати небесне заступництво і в ХХ столітті, і вже в ХХI-му.

Церква, описана Похилевичем, простояла понад 100 років і в 1909 році була замінена новою дерев'яною на кошти спадкоємиці Воронцових – графині Катерини Балашової "і сприянням інших жителів". За деякими відомостями, в 1936-1939 роках цю церкву розібрали і побудували з її деталей і на її фундаменті школу (згоріла у війну). Ікони осквернили, чудотворний список розкололи: Богомаля від'єднали від Богородиці.

Уцілілі ікони зберігав у своєму будинку син священика – Микола, таємний чернець. Одного дня під час війни люди і господарі будинку почули незрозумілий дерев'яний хрускіт, тріск, що чувся звідти, де зберігалися ікони. Увійшли і побачили диво, що відбулося: Байбузівська ікона зрослася...

Інше чудо, яке жителі сприймають як заступництво Божої Матері – це те, що село не постраждало від фашистів так, як постраждали навколишні села, незважаючи на близькість партизанських Мошнівських гір. У селі в найкритичніший для гітлерівців момент, стояли бельгійці (валлонська штурмова бригада Ваффен-СС), які не лютували.

Помираючи, Микола залишив наказ передати ікони в церкву, яка рано чи пізно знову з'явиться в селі. Його волю виконала його уявна дружина Софія, що надалі зберігала ікони.

7 листопада на освяченні храму була присутня жінка, про яку кажуть, що вона, приїхавши в село, не могла ходити. Тепер вона йшла хресним ходом, отримавши зцілення по молитві. На подяку вона пожертвувала особисті кошти для придбання дзвонів. Священикові о. Георгію Робаку відомі й інші випадки зцілень. Чин освячення храму здійснив митрополит Черкаський і Канівський Софроній.

Є дещо, що нагадує нам про байбузівський храм XVIII століття: нинішня кам'яна церква будувалася при старанні місцевого підприємця Миколи Небилиці "і сприянням інших жителів"...

Підготував: Олег СЛЄПИНIН
Джерело: Прес-Центр