Редакція громадсько-політичного видання "Прес-Центр"
18002, м. Черкаси, вул. Гоголя, 137 оф. 20
Телефони: (0472) 564-664 – творчий та рекламний відділи.
(0472) 546-806 – бухгалтерія. друкувати ...

26.07.2010 13:14

Лицар меча й плуга


Іллюстрація до новини "Тут, поблизу Розкошівки, колись стояв величний маєток Рокицького, повністю знищений під час революції"
Тут, поблизу Розкошівки, колись стояв величний маєток Рокицького, повністю знищений під час революції
Фото: надав Віталій МАСНЕНКО
Зразкове господарство, яке створив на Лисянщині дядько В'ячеслава Липинського, було вщент знищене при більшовиках.

25 липня виповнюється 85 років від дня смерті Адама Рокицького – дядька, однодумця і помічника українського історика, політичного мислителя і суспільно-політичного діяча В'ячеслава Липинського.

"Ідеальний господар"

Русалівський маєток Адам Рокицький (1846–1925) успадкував від бездітного дядька Карла. Адам Аполлінарійович був власником 803 десятин землі. Враховуючи місцеві особливості структури землеволодіння, Рокицького можна зарахувати до землевласників "середньої руки".

Власне, маєток Адама Рокицького був не у самій Русалівці (тепер це – село на Маньківщині), а на місці нинішнього села Розкошівка, яке у 1924 році заснували вихідці з Русалівки. Розкошівка тепер належить до Лисянського району. Серед сучасних географічних назв, які тут збереглися, залишилися "Рокицьке озеро" та "Рокицьке поле" над ставком у північно-східній частині Розкошівки.

Маєток Рокицького, за свідченням сучасника, мав такий вигляд: "Далеко від села, над степовим ставом-лугом, виросли, черепицею і залізом криті, господарські будинки; забілів великий двоповерховий двір, оточений чудовим молодим парком, що – без тинів і без заздрісної огорожі – зливався в одну мальовничу цілість з поділеними на рівнесенькі плодозмінні гони орними урожайними ланами". У власності Адама Аполлінарійовича було також два вітряні та два водяні млини.

Процвітання свого маєтку Рокицький домігся за рахунок активної господарської діяльності. На відміну від сусідів, він господарював сам, а не користувався послугами управителів та орендарів. Використовував десятипільну систему обробітку землі, тоді як селяни Русалівки – лише трипільну. Гордістю Рокицького була його ферма племінної худоби – Курники. Таку систему господарювання майбутні представники гетьманського руху вважали своєрідною ідеальною моделлю розбудови на диких степах "нової трудової культурної України".

"Українець польської культури"

У побуті поляк Адам Рокицький був таким собі втіленням місцевої шляхетської традиції. Він та його однодумці ретельно берегли стару шляхетсько-українську культуру, не хотіли піддаватися уніфікаційним впливам, що поширювалися з Петербурга чи Варшави. На перегони, полювання тощо Рокицький з'являвся на старомодних українських шарабанах та бричках, з типовою для України "балагульською" упряжжю, з прислугою, одягненою по-козацьки. Сам же Адам Аполлінарійович любив одягати "славутську" українську бурку або шляхетську чамару.

Особливою прикметою шляхетського гонору були коні. За свідченням сучасників, Адам Рокицький їздив найчастіше кіньми, навіть при наявності залізниць. Народні перекази твердять, ніби Рокицький мав таких коней, що на них доїжджав за годину з Умані до Русалівки (відстань 50 верст).

Адам Рокицький приділяв чимало уваги місцевому громадському життю: брав досить активну участь у земстві, був чільними членом Умансько-Липовецького рільничого товариства, київської "Просвіти". За Української держави гетьмана Скоропадського в 1918 році Адам Рокицький був активістом уманського повітового відділення Союзу хліборобів.

В'ячеслав Липинський ще у дитячі та юнацькі роки неодноразово бував у русалівському маєтку Рокицького. Пізніше, вже розпочавши наукову, літературну та громадсько-політичну діяльність, він неодноразово звертався до свого дядька по допомогу. Рокицький був учасником з'їзду "українців польської культури", який відбувся у Києві в лютому 1909 року. Надалі Адам Аполлінарійович постійно переймається потребами громадсько-політичної та наукової діяльності сина своєї сестри. Сучасники свідчили, що завдяки головним чином його матеріальній допомозі побачили світ кілька видань Липинського. Коли у липні 1913 року В'ячеслав Казимирович поселяється у Русалівці, він отримує від свого дядька маєток Русалівські Чагари. У майновому вимірі це було 160 десятин землі із загальної кількості 803, які мав у власності Рокицький.

Революційне... знищення

У середині 1919 року маєток Рокицького зазнав цілковитого руйнування. Схожа доля ще раніше, у квітні 1918 року, спіткала маєток Липинського. Більшовицькі елементи спалили і розібрали господарські споруди, розікрали та вирізали племінну худобу, розбили сільськогосподарські машини, пограбували будинок (серед розграбованих цінних речей називають колекцію малюнків коней з усієї України).

Цілих два роки Адам Аполлінарійович переховувався по селянських садибах довкола руїн свого маєтку. У червні 1921 року разом з дружиною Генрихою він перейшов кордон з Польщею і оселився на деякий час у родичів на Волині. Пізніше переїхав на Тернопільщину. Там, у селі Глещава, 20 липня 1925 року Адам Аполлінарійович помер. У поховальній відправі взяли участь обидва місцеві священики – римо-католицький та греко-католицький...

Для В'ячеслава Липинського та, мабуть, і для багатьох сучасників Адам Рокицький був своєрідним ідеалом тієї хліборобської верстви, з якої тільки й могла вирости Українська Держава і Українська Нація. В уяві мислителя це був приклад бездоганного "лицаря меча й плуга", гідний для наслідування.

Підготував: Віталій МАСНЕНКО
Джерело: Прес-Центр