Редакція громадсько-політичного видання "Прес-Центр"
18002, м. Черкаси, вул. Гоголя, 137 оф. 20
Телефони: (0472) 564-664 – творчий та рекламний відділи.
(0472) 546-806 – бухгалтерія. друкувати ...

28.08.2009 15:17

Як знаменита Алла і скромний Боря страждали біля села Сокирне


Іллюстрація до новини ""
Фото: Михайло ЛЕВІТ
Рівно 25 років тому у Черкасах був справжній ажіотаж. "Сама Пугачова? Де? В Черкасах? Під Сокирним?" "Так, знімається в кіно!" "І можна приїхати подивитись?" "Можна! На весь берег у них же охорони не вистачить". "А як фільм називається?" "Хтозна, але режисер – отой, що зняв "Д’Артаньяна і трьох мушкетерів"! Кажуть, пізніше і Боярський приїде в Черкаси". "Ну, пора-пора-порадуємось!"

Фільм мав назву "Сезон чудес", знімав його режисер Георгій Юнгвальд-Хількевич, за плечима якого вже були відомі стрічки "Небезпечні гастролі", "Ах, водевіль, водевіль…" і знаменитий "Д’Артаньян і три мушкетери". На Черкащину Георгія Емільовича затягнув оператор Одеської кіностудії Геннадій Карюк, який уже знімав під селом Вергуни телевізійну художню стрічку "Тепло рідного дому". Власне, режисерові потрібні були широчінь Дніпра, зорі, зелень, берег і дерев’яні будиночки, на фоні яких і розгорталася любовна історія художника та юної місцевої красуні. Сценарій написав журналіст газети "Правда", письменник Сергій Абрамов.

Пугачова – ударник соцпраці

25 років тому, у пору квітучо-дрімучого соціалізму, черкаські газети здебільшого друкували матеріали пленумів ЦК КПРС, заяви ТАРС і вели рубрики "Два світи – два способи життя", "Куточок пропагандиста", "Тваринництво – ударний фронт молоді"… Тому газетярі, як мухи на мед, полетіли на берег біля Сокирного з надією взяти інтерв’ю (епохальне!) у зірки радянської естради. Щоправда, усім відразу було сказано, що Пугачова інтерв’ю в Черкасах нікому не дає, можете подивитись на процес зйомок, у перерві підійти до режисера, зробити фотознімки – і гайда з пляжу!

Роззяв із фотоапаратами та роззявленими ротами край берега тинялося чимало. Я забрела у дерев’яний будиночок, де ще пахло свіжою деревиною, стояв столик, люстерко обрамлене під старовину, ослінчик. Несподівано під вікнами забігали люди і у будиночок стрімко увійшла Алла Борисівна у темних окулярах і в хустині. Сіла перед люстерком, а дівчата-гримувальниці розкривали свої валізи, діставали косметику і каштанову перуку. Співачка чомусь злилась і відтанула лише коли одна з жінок запропонувала маковий пиріг, ще теплий. "Хоч хтось здогадався, що зірка голодна, як собака", – зітхнула Пугачова і жадібно розірвала руками здобу. На вулиці з автобусів виходили дівчата-танцівниці, учасниці художньої самодіяльності із черкаського палацу "Дружба народів". Усі одягнуті у теплі однакові піджаки, кольорові колготи, крислаті чоловічі капелюхи. Ними керував хорео-граф, молодий і дуже рудий.

– Мотор! Зйомка! – скомандував Юнгвальд-Хількевич, і співачка ступила під пекуче світло юпітерів. Навіщо освітлення, коли сонце пекло нестерпно? Журналісти в легеньких футболках і коротких сукнях уже через дві години сховалися у затінку дерев, а "непокірна і вередлива" Алла, як справжня ударниця соціалістичного змагання і четверту і п’яту годину поспіль танцювала на сонці, та ще й під промінням юпітерів, у теплому піджаку, перуці, капелюху, і фірмова футболка з її власним зображенням під піджаком теж була з теплого трикотажу. Пугачова не просила перерви, прима не висловила невдоволення жодним "Ах!", зірка смиренно дивилася на режисера, виконуючи все, що він накаже. Дівчата-танцівниці падали з ніг, витирали піт і всідались на пісок, ледь зачувши "Стоп!". Після п’яти годин пекельної каторги оголосили перерву.

Співачка сіла на лавочку подалі від юрби. Закурила. На інший бік лавочки по черзі мостилися шукачі слави, а їхні друзі щосили клацали фотоапаратами. Вона не зважала, дивилася вдалину Дніпра і курила чи не третю сигарету без перерви. Гріх було чіплятися із запитаннями до стомленої трудівниці, але газетярі теж на роботі, а не на посиденьках. "Алло Борисівно, всього три короткі запитання і читачі-черкащани від щастя опиняться на сьомому небі. Всього три", – удавано весело заторохтіла я. "Інтерв’ю не даю, але якщо всього три… І які ж саме?" Тут я дала маху. Замість легких веселих питаннячок журналістку потягло на глибинні важкі розпитування. Наприклад: "Ви самі пишете вірші, а поети, приїжджаючи в нові міста, завжди знаходять для них поетичні образи. Який образ народився у вас, коли вперше побачили Черкаси над Дніпром?" Вислухавши все, Пугачова сказала: "Це складно. Треба добре подумати". "Завтра чи сьогодні, коли скажете, хоч серед ночі, хоч на ранковій зорі, я готова вас вислухати!" – з чіткістю термінатора заприсяглася я. "Ні", – похитала головою Алла. До неї підійшов хтось із наближених до королеви осіб, поклав руки їй на плечі і сказав: "Алло, давай я її прожену". Фраза явно стосувалася мене. Стало цікаво, у який спосіб цей здоровань мене гнатиме. Але співачка не звернула на грубіяна уваги, а вказала мені на юнака, що тинявся самотньо край берега. "Це молодий композитор Юра Чернавський. Всі пісні, які я співаю у фільмі, написав він. Напишіть про нього. Це йому потрібна слава, а не мені". – І віддала недопалок охоронцю-грубіяну.

Нещасний Борис Моїсеєв

Ближче до сьомої вечора, коли сонце хилилось до заходу, режисер дав команду: "Усім на вечерю!" Знімальна група попленталась до автобусів. А після вечері усі, крім Борисівни, знову приїдуть сюди і у темряві, під штучним освітленням, зніматимуться в нічних епізодах. Автобус, що видався мені порожнім, був іржавим, верещав гальмами і трусився від старості, обіцяючи розвалитися на першому повороті. Тут, на ходу перевдягалося танцювальне тріо "Експресія". Ларі Хітана, чорнявка, і Людмила Чеснулявічюте, білявка, знімали з себе трусики, не звертаючи уваги на рудого Борю. "Давно працюєте у "Театрі пісні" Алли Борисівни? З нею цікаво? Вам пощастило!" – вирішила підбадьорити утомлених танцюристів. І тут Борис почав скаржитися на життя: "Цікаво, але працювати доводиться, наче неграм на плантаціях. Вона талановита, завжди якісь нові ідеї під перукою крутяться, але… як не намагайся, як не гаруй, а багато у Пугачової не заробиш. Народу в її "Театрі" чимало і всі намагаються підлеститися, компліментів наговорити. А хвала і кішці приємна. Ми трудимось мовчки…"

– Знову за кордон поїду, там хоч платять пристойно! – гнівно вигукнула Ларі Хітана. А білявка Людмила дістала смажене насіння і всі накинулись хоч на якийсь харч. Я згадала, що у сумочці залишились цукерки-карамельки. Вони злиплися від спеки, але ми учотирьох відчули таку смакоту, яка буває хіба що після довгого голодування. Спільна трапеза посприяла повній довірі. Борис бідкався, що у тіні Пугачової публіка ніколи не поцікавиться, хто такий Моїсеєв. А танцівниці смикали його за рукави і знай торочили: "Борю, за бугор треба їхати, за бугор!"

Через два роки потому Борис Моїсеєв з дівчатами залишать "Театр пісні" Пугачової і поїдуть працювати в Італію, Францію, Америку. Борис стане хореографом і режисером-постановником у муніципальному театрі Нового Орлеану. В Європі вони стануть популярними навіть у телешоу. Слава і гроші посиплються на них. Через 5 років Борис і Ларі повернуться, а Людмила лишиться в Італії назавжди. А ще за кілька років вистава Бориса Моїсеєва "Дитя гріха" зробить його знаменитим і на Батьківщині. Тепер Алла Борисівна змушена говорити зовсім іншою мовою із заможним, самостійним і шалено популярним співаком-шоуменом.

Чому "Сезон чудес" не став дивом?

Все просто – через фінансові проблеми, які виникли перед режисером Юнгвальдом-Хількевичем. Запрошуючи на зйомки у "Сезоні чудес" супер-зірок Аллу Пугачову і Михайла Боярського, він витратив левову частку бюджету на гонорари зіркам. Сам Боярський приїхав до Черкас аж у жовтні і погодився зустрітися з черкаськими шанувальниками у малому залі палацу "Дружба народів". Говорив про себе, свою творчість, а про зйомку нового фільму недбало мовив: "Якщо чесно, то це не настільки цікаво, щоб довго говорити. Скоріше, звичайний відео-ролик, вставка. Я погодився хоча б через те, що фільм знімає режисер, з яким ми свого часу вирушили на пошук теле-Д’Артаньяна у відомому музичному фільмі".

Решта акторів знімалась за копійки. У головній ролі – студентка театрального інституту з Москви Лариса Шахворостова, вродлива і юна, як лялька Барбі. "От тільки рота не розтуляла б, і я з неї зробив би кінозірку", – пошепки скаржився мені на брак драматичних здібностей у актриси оператор Геннадій Карюк. Головну чоловічу роль грав актор Вільнюського молодіжного театру Арунас Стопірштіс. Він погано говорив російською мовою і роль озвучував Олександр Бєлявський (Фокс у стрічці "Місце зустрічі змінити не можна"). Відверто слабкі актори не змогли "витягнути" стрічку.

Юнгвальд-Хількевич пізніше привіз "Сезон чудес" на прем’єрну демонстрацію у Черкаси, дав інтерв’ю. І теж скаржився, що переконував Пугачову з Боярським відзняти свої відео-ролики безкоштовно, а потім мати право демонструвати їх де завгодно, на будь-яких телеканалах СРСР і за кордоном. "Я їм хотів подарувати дорогі відеокліпи просто так, а вони ще й вимагали плати?!" – дивувався Георгій Емільович. А коли за дверима хтось увімкнув пісню з фільму і у коридорі залунало "Роби-роби-робинзон, ходит по планете", – режисер роздратовано крикнув комусь: "Вимкни! Вже нудить". І продовжив скаржитись на скнарість і недалекоглядність сучасних зірок.

Підготував: Валентина МОЗГОВА
Джерело: Прес-Центр