Редакція громадсько-політичного видання "Прес-Центр"
18002, м. Черкаси, вул. Гоголя, 137 оф. 20
Телефони: (0472) 564-664 – творчий та рекламний відділи.
(0472) 546-806 – бухгалтерія. друкувати ...

21.08.2009 17:58

Кривава субота Черкаської залізниці


Іллюстрація до новини "Легендарний ЧС4-132, який зіткнувся з поїздом у Цвітковому, досі трудиться в депо Київ-Пасажирський (фото зроблене в липні 2009 року)"
Легендарний ЧС4-132, який зіткнувся з поїздом у Цвітковому, досі трудиться в депо Київ-Пасажирський (фото зроблене в липні 2009 року)
Фото: http://www.parovoz.com
Дві жахливі трагедії сталися на Черкащини 27 років тому. Субота, 21 серпня 1982 року, стала чорним днем для залізничників і не лише на Черкащині. Трагедія була загальнорадянського масштабу.

О пів на сьому ранку зіткнулися два товарні потяги на станції Шаласька Христинівської лінії. А через дві години десять хвилин на станції Цвіткове один пасажирський потяг в’їхав у хвіст іншому.

Трагедія перша

Двоє молодих друзів, які разом працювали на станції ім. Т.Г. Шевченка: Анатолій Ключников – машиністом і Віктор Прийма – помічником машиніста, працювали цього дня як завжди – вели потяг №2501. Їхали з вітерцем, навіть трохи випереджали графік. Але коли проїхали станцію Гордашівка помітили протікання в термосифонній трубці. Вирішили, що якщо Шалаську проїдуть без зупинки, заглушку поставить сам Прийма, а якщо буде зупинка, зроблять це разом.

В цьому і була фатальна помилка друзів, за яку один з них заплатив життям. При проїзді станції, за правилами, потрібна присутність у кабіні обох, але, побачивши на першому попереджувальному світлофорі зелене світло, машиніст відправив Віктора усувати протікання. А машиніст продовжував сидіти і, скоріш за все, задрімав, хоча згідно з інструкцією він повинен був на станції вести потяг стоячи.

Враховуючи, що хлопці виграли в дорозі 6 хвилин, потягові потрібно було зупинитися, щоб пропустити поїзд №2508, який прибув вчасно. Але їхній потяг їхав далі, незважаючи на червоний сигнал світлофора. Не знижуючи швидкості, поїзд проїхав до половини станції. Швидкість була кілометрів сорок на годину.

Машиніст поїзда №2508, вчасно помітив, що сигнал світлофора змінився на червоний, задіяв аварійне гальмування. Коли він побачив інший потяг, що їхав назустріч, швидкість була кілометрів 10 на годину, але уникнути аварії було вже неможливо. Помічник машиніста крикнув: "Он идет нам в лоб" і вони почали тікати у дизельне приміщення.

Буквально перед зіткненням Віктор Прийма потягнувся, щоб дістати молоток, і помітив червоний сигнал світлофора, і що потяг проїхав вже до середини станції, і що назустріч мчить інший потяг. Він задіяв екстрене гальмування. Крикнувши машиністу, який в цей момент вскочив: "Бежим в дизельное", Віктор устиг до удару зробити кілька кроків уздовж дизельного приміщення. Коли прийшов до тями, все го-ріло. Машиніст і син машиніста Анатолій Ключников заплатив за свою безпечність життям. Наступної суботи, 28 серпня, він мав стати під вінець...

Трагедія друга

Через дві години після трагедії на ділянці, де відбулося зіткнення, мав пройти пасажирський потяг №117 "Донецьк – Львів". Через аварію вантажних потягів було вирішено пропустити його в обхід ділянки "Христинівка – Вапнярка" по ділянці "Миронівка – Фастів – Козятин". Для супроводу машиніста на незнайомій йому ділянці був виділений спеціальний інструктор. Він сів у кабіну на ст. ім. Т.Г. Шевченка. Але ніхто не попередив бригаду, ті в свою чергу не повідомили пасажирів. А 38 хвилин слідування від ст. ім. Т.Г. Шевченка до Цвіткового було достатньо, щоб попередити пасажирів, видати їм квитки (у Цвітковому для них була не висадка, а пересадка) і щоб пасажири зібрали речі та приготувалися до висадки.

Черговий на станції Цвіткове Петро Недвига вчасно отримав інформацію про те, що потяг №117 прослідує на Миронівку. І о 8.28 прийняв його на першу колію. Бригаді потяга пояснили, що маршрут змінено, тому всі пасажири, яким треба вийти на Христинівській лінії, повинні залишити потяг. Бригадир оголосила це по радіо. І пасажири почали активні консультації з начальником вокзалу, кому треба виходити, а кому ні. Як ті, що вийдуть, будуть добиратися до своїх пунктів призначення. Виконувач обов’язків начальника вокзалу Коренев запевняв, що дизель буде відправлено протягом дня. Отримавши відповіді на свої запитання, пасажири йшли збирати речі. Тоді ще ніхто не знав, що всі пасажири далі поїдуть хто автобусом до Черкас, хто "швидкою", а для когось ця дорога стане останньою...

Консультації, збори призвели до великої затримки поїзда №117 на станції. У цей час потяг №27, що слідував із Севастополя до Києва, вже наближався до Цвіткового. 27-й завжди зупинявся тут на першій колії на 2 хвилини.

Його вели працівники депо Київ-Пасажирський: машиніст Петро Трачук і помічник машиніста Валерій Владиченко. Незважаючи на жовтий сигнал першого світлофора, вони, переконані, що, як завжди, їх приймуть у Цвітковому, як дорогих гостей, не знижують швидкості і далі рухаються зі швидкістю 70 кілометрів на годину. Хоча за інструкцією вони повинні були знизити швидкість і приготуватися до зупинки у разі виникнення такої потреби.

Побачивши червоний сигнал наступного світлофора, машиніст мав діяти миттєво, але він замешкався. Відреагував лише коли помічник закричав: "Тормози!!!". І лише коли поїзд доїхав до світлофора, було ввімкнене екстрене гальмування. Швидкість на той момент була 44 кілометри на годину. Петро, який водив потяг більше 20 років, наказує своєму помічнику вистрибувати, а сам залишається в кабіні. 27-й в’їжджає в останній вагон 117-го.

Після зіткнення, щоб дістати Петра Трачука довелося вирізати купи металу. В аварії він втратив ноги.

Про трагедії ні слова, вся увага – жнивам

Увечері про трагедію на Черкащині передала радіостанція "Голос Америки", а міські і обласні засоби масової інформації писали виключно про результати збору урожаю, соцзмагання тощо. Жодної згадки про аварію та загиблих. Через півтора місяця матеріал про аварію вийшов у всесоюзній газеті залізничників "Гудок" – там лише сухі факти і причини аварії. Про загиблих і поранених пасажирів ані слова.

Але в Цвітковому про цю трагедію знає і старий і малий. У селищі, де все життя пов’язане з залізницею, про той страшний день будуть пам’ятати ще довго.

Потерпілих були сотні, багато дітей...

Тетяна Кривокобильська тоді працювала дільничною медсестрою. Працювала ще на півставки в маніпуляційній, отже, доводилося виходити на роботу і по суботах. Ця субота навіть для неї – медсестри з 25-річним стажем, була найважчою за всі дні. Сцени тих подій сняться Тетяні Миколаївні досі.

– Я почула, що щось страшенно гуркнуло та заіскрилося з боку депо, – згадує медсестра, – не на вокзалі, а ближче до ст. ім. Т. Г. Шевченка. Аварія трапилася за 200 метрів до амбулаторії, і через 15 хвилин амбулаторія була заповнена потерпілими. Потім їх клали просто у дворі. Я не рахувала, але потерпілих були сотні. Відірвані руки, ноги... Живі були, мертві були, діток було багато. Не вистачало перев’язувальних матеріалів. Використали аварійний запас, але цього було замало.

І це ще не всіх несли до нас, декого клали відразу поряд з вагонами. Допомогу потерпілим також надавали медпрацівники та студенти медвузів, які були у потягах.

Я зателефонувала головному лікарю на ст. ім. Т. Г. Шевченка, але телефон не відповідав. Тому я зателефонувала на медпункт залізничного вокзалу, там зажди хтось є. І кричу, що тут таке сталося. І вже звідти викликали "швидкі" зі Сміли, Черкас, Шполи, Городища. Найпершими приїхали лікарі зі Шполи, а потім з Городища. І стали забирати тих, хто ще був живий. Через 40 хвилин вже були і необхідні медикаменти, і достатньо лікарів.

Картина була страшна. Пам’ятаю, як Копилов, який жив поряд, ніс на руках дворічну дитину і гукав мене: "Ніколавна! Ніколавна! Спасай, спасай!!!" (він росіянином був). А у дитини знесено півчерепа і вона смикається в конвульсіях. Що я могла вдіяти?

Дві провідниці, яких ошпарило окропом із розбитого термостату, сиділи в мене в кабінеті. А я знімала з них одяг разом зі шкірою...

Ще запам’яталася молода жіночка, яка везла з моря одну свою дитину та двох братових. І як торохнуло ті вагони, її дитина залишилася жива, а двох племінників сплющило в туалеті. То вона посивіла прямо на місці. Приїхали родичі і почали питати, як так вийшло. Що вона могла сказати?

Але я бачила не всіх потерпілих. Як потім розповідали, їх ще довго знімали з різних потягів, якими вони добиралися до своїх домівок. Я чула про інфаркти та інсульти, які сталися з пасажирами цього злощасного потяга ввечері того ж дня. Дехто звертався по допомогу вже вдома. Коли я пішла на перон, я була вражена. На контактних дротах висіли раковини з потяга, дитячий одяг...

Дуже спекотно було того дня. Приїхала машина з бочкою води та брандспойтом і змивала калюжі крові з асфальту.

Коли ми вже відпочивали на станції, двоє міліціонерів привели помічника машиніста. Послухавши машиніста, він встиг вистрибнути до зіткнення і спереляку втік у бік села Бурти. Молоденький такий, худесенький, височенький хлопчина, казали що сирота, жив з бабусею. А машиніста потім судили і дали, начебто, шість років.

А потім ще довго на адресу медпункту йшли листи, в яких родичі намагалися з’ясувати долю того чи іншого потерпілого.

Тамара Гончаренко, яка тоді працювала головою сільради, розповідає, що в результаті аварії найбільше постраждали останні вагони потяга, що стояв на пероні. Саме в останньому вагоні їхали заробітчани з Західної України, які щойно відкалимили на Херсонщині. 10 з них загинули. А взагалі загиблих було 22 пасажири.

Електровоз потяга №117 увійшов в історію

Після трагедії закінчив своє залізнично-роз’їзне життя останній вагон поїзда №27. Його списали.

А ось електровоз потяга №117 увійшов у історію залізниці. Він отримав найновішу (на той час) розробку від заводу "Шкода", який випускав електровози. Після аварії постраждалому електровозу ЧС4-132 чехи прислали в депо Київ-Пасажирський кабіну ЧС5 (електровози цієї марки на територію СРСР вже не постачалися), які відрізнялися від стандартних більш низькою підлогою, а зовні на вентиляційних коробках біля прожектора замість сіток стояли решітки. Це єдина така кабіна на території колишнього СРСР.

Підготував: Віталій ЛАТИШЕВ
Джерело: Прес-Центр