Редакція громадсько-політичного видання "Прес-Центр"
18002, м. Черкаси, вул. Гоголя, 137 оф. 20
Телефони: (0472) 564-664 – творчий та рекламний відділи.
(0472) 546-806 – бухгалтерія. друкувати ...

02.05.2009 13:02

Золотоніщанин Ріттер – один із перших олімпійців світу


Іллюстрація до новини "На офіційному плакаті Олімпіади 1896 року зображена жінка, хоча брати участь у перших олімпійських іграх було дозволено лише чоловікам…"
На офіційному плакаті Олімпіади 1896 року зображена жінка, хоча брати участь у перших олімпійських іграх було дозволено лише чоловікам…
Фото: http://www.sportslogos.net
На змаганнях з боротьби та стрільби його підвели… втрата щасливого медальйона і перебір грецького вина.

У квітні 1896 року, в день, коли Пасхальне свято співпало у даті в православних, католиків і протестантів, король Греції урочисто відкрив Першу Олімпіаду – спортивне свято, відроджене після того, як ще 522 року римський імператор заборонив його своїм указом як пережитки язичництва.

На стадіоні в Афінах під час відкриття вишикувалися спортсмени перших 13 країн-учасниць. Російську імперію не враховували, бо від неї був один-єдиний спортсмен – уродженець Золотоноші, київський журналіст Микола Ріттер…

Майбутній олімпієць народився 27 серпня 1865 року в Золотоноші – у родині відставного поручика з російським ім’ям та німецьким прізвищем – Сергія фон Ріттера та доньки міського голови Золотоноші Софії фон Ріттер. Після навчання 23-річний Микола Ріттер стає на службу до казенної палати в Києві. Та чиновницька кар’єра мало цікавила юнака – син поручика багато часу витрачає на заняття стрільбою, фехтуванням і боротьбою. Зрештою, веселий і енергійний здоровань пише заяву на звільнення – в день, коли дізнається, що в Афінах буде проведено перше відроджене свято Стародавньої Олімпії.

У Російській імперії Олімпіадою страшенно зацікавилися спортсмени, але аж ніяк не чиновники. На їхню апатію регулярно наштовхувалися всі ініціативи єдиного від Російської імперії члена першого Міжнародного олімпійського комітету – українця, уродженця Полтавщини, генерала Олексія Бутовського.

На всю тодішню Росію тільки у Києві, Одесі та Петербурзі спромоглися підготувати команди до участі в Олімпіаді. Зрештою, через повну відсутність фінансування, до Афін вирушила тільки команда одеситів, та й ті повернулися додому, доїхавши лишень до Константинополя – далі не вистачило грошей. Єдиним, хто таки добрався, був Микола Ріттер – на той час уже журналіст газети "Кіевлянинъ"…

В Афінах Микола подав заявку до секретаріату Олімпіади на участь у змаганнях з греко-римської боротьби, фехтування на рапірах і стрільби з карабіна. На відбіркових змаганнях він стає переможцем серед борців, а всі кулі українця лягають точно в пересувні мішені. У своїй першій кореспонденції з Афін для "Кіевлянина" Ріттер пише: "Сьогодні вранці, на свій подив, я побачив власне зображення в різних позах в усіх великих газетах…" Та вже наступного дня він припиняє змагання, не особливо афішуючи причини, хоча й залишається як кореспондент газети до самого завершення Олімпіади. Вже пізніше Микола розповість друзям-киянам про те, що причин насправді було дві. Перша – те, що загубив подарований мамою в Золотоноші щасливий медальйон і не захотів без нього продовжувати змагання. Друга – те, що за "дружньою порадою" спортсменів-суперників спробував лікуватися місцевим грецьким вином від наслідків морської хвороби, яка мучила його після далекої подорожі. А оскільки до того практично зовсім не вживав спиртного, то легке для пиття, але тяжке для голови сухе вино вибило його зі спортивної колії, хоча проб на допінг у той час ніхто й не проводив…

Це не завадило підприємливому журналістові після повернення додому разом із професором Лесгафтом вирушити по містах і містечках імперії з лекцією "Фізична досконалість, тілесний розвиток, полювання і спорт. Олімпійські ігри 1896 року". Ціна квитка на лекцію була вивірена до копійки – 5 рублів 30 копійок, по 2,65 на лектора. Одночасно Ріттер бере кілька листів до міністерства освіти з пропозиціями створення "Російського комітету тілесного виховання та народного оздоровлення". Чиновники не знаходять на втілення цих ідей ні коштів, ні натхнення… 1897 року Ріттер бере участь у Міжнародному олімпійському конгресі у французькому Гаврі, видає в Петербурзі книгу, присвячену атлетичному спорту, вступає до атлетичного товариства графа Рібоп’єра. Разом з Олексієм Бутовським він таки зумів зібрати в Петербурзі представників російських спортивних і гімнастичних товариств для обговорення підготовки до Другої Олімпіади. Та з цього знову нічого не вийшло – Олімпіада 1900 року в Парижі знову пройшла без представників допотопної й старомодної імперії. Ріхтер ніколи не зраджує спорту, але більше не намагається пробити чиновницьку байдужість…

До речі...

Тільки на П’яті Олімпійські ігри в Стокгольмі (1912 рік) російські спортсмени таки добралися – посприяв особисто імператор, якому хотілося помпезно відсвяткувати 100-річчя перемоги над Наполеоном і 300-річчя імператорського Дому Романових. Натомість участь 200 спортсменів, відправлених до Стокгольму, обернулася жалюгідною поразкою Росії, прозваною журналістами всього світу "спортивною Цусімою" – за аналогією з недавнім розгромом російської Тихоокеанської флотилії кораблями Японії… Поразки переслідували росіян в усіх видах спорту. В футболі першу ж гру вони програли команді Фінляндії, регіону, що вимагав тоді відокремлення від Росії. В зв’язку з цим виник курйоз, бо для команди-переможця піднімали національний прапор. У випадку з фінами це було знамено з левом, до якого росіяни випросили примощувати водночас і свій імперський триколор. Коли ж росіян розгромили фіни, про триколор рядом з фінським прапором вже не йшлося… Наступна гра з німцями поставила для російських футболістів жирну крапку на мріях – вони програли з ганебним рахунком 0:16! Невдача переслідувала навіть найкращих представників Росії. Велосипедист Борисов, який дві третини дистанції йшов другим, гепнувся в канаву й пролежав там непритомний, доки його не підібрав на воза шведський фермер. А надія кінної команди росіян – бравий підпоручик Карл фон Румпель разом зі своїм конем звалився в яму з водою на смузі перешкод – кінь придавив вершника і зламав йому п’ять ребер. Втім, шведський король Густав V, який особисто спостерігав за кінними змаганнями, розпорядився відлити для Карла додаткову золоту медаль – за волю до перемоги…

Росія грозилася реваншем на наступній Олімпіаді, та Перша світова, а згодом громадянська та Друга світова війна надовго вибили її з колії. Тому, коли в 50-х роках ХХ століття знову повернулися до участі в Олімпіадах, делегація їхала вже під червоним прапором з серпом і молотом на ньому. 1956 року на Олімпіаді в Мельбурні у змаганнях з бігу на 5 і 10 кілометрів чудові результати показав уродженець Черкащини Іван Чернявський, з села Кримки Шполянського району. Втім, це вже окрема сторінка, бо в часи СРСР та незалежної України вже фактично жодна Олімпіада не проходила без участі вихідців з Черкащини…

Підготував: Олександр БРАВАДА
Джерело: Прес-Центр