Редакція громадсько-політичного видання "Прес-Центр"
18002, м. Черкаси, вул. Гоголя, 137 оф. 20
Телефони: (0472) 564-664 – творчий та рекламний відділи.
(0472) 546-806 – бухгалтерія. друкувати ...

28.03.2009 13:00

Уманський батько військово-морського флоту нової України


Іллюстрація до новини "Цей тральщик у ВМС СРСР називався
Цей тральщик у ВМС СРСР називався "Розвідник". Завдяки адміралові з Умані у флоті ВМС України він отримав назву "Черкаси"
Фото: http://www.flot.sevastopol.info
27 березня 1996 року вогні святкового салюту освітили вечірнє небо над озером Донузлав і прапори Військово-Морських сил України, підняті на кораблях колишньої Кримської бази ВМФ СРСР. Напередодні п’ятиріччя незалежності держава Україна нарешті отримала власний військовий флот… І головна заслуга в тому – першого командувача ВМС України, віце-адмірала Володимира Безкоровайного, уродженця Умані.

Майбутній творець флоту народився 1944 року в Умані на Черкащині. Та скільки навчався тут у середній школі, стільки й мріяв про море, а в Умані ж воду навіть у крані не завжди можна побачити… Тільки-но отримав атестат, як вступив у Каспійське вище військово-морське училище, а в 23-річному віці вже був офіцером на підводному човні Північного флоту. У 40 років став командиром дивізії атомних підводних човнів, а 1990 року Володимир Безкоровайний – вже контр-адмірал і командувач флотилії атомних підводних човнів стратегічного призначення Північного флоту СРСР і має золоту медаль Академії наук СРСР за наукові розробки в галузі використання ракетних підводних крейсерів.

1992 року керівництво України запропонувало Безкоровайному очолити Чорноморський флот – тоді ще спільний з Росією. Він погодився, але категорично проти виступила Москва – там не хотіли бачити командувачем українця, який, до того ж, неприховано радів незалежності України. Контр-адмірал Ігор Касатонов, прибічник "вєлікой" Росії, Кремлю на цій посаді був значно миліший… Крим перетворився на територію, де моряків формально спільного флоту двох держав використовували швидше як колоніальні війська Росії на українській землі. Саме в цей час УНА-УНСО здійснює свій знаменитий "Кримський похід", покликаний продемонструвати, що українські інтереси в Криму є кому захистити навіть тоді, коли в Києві сидить безхребетна влада. До Севастополя вирушив поїзд, вагони якого були переповнені хлопцями у камуфляжах із тризубом на рукавах. На станції Херсон їх наздогнала телеграма Касатонова: "Лягу костьми, но не пущу националистов в город русских моряков!" На те унсовці довго, з шумом і реготом складали глумливого листа-відповідь у стилі запорізьких козаків, що пишуть листа султанові. Втім, тодішній лідер УНСО Корчинський, перечитавши два аркуші писанини, зіжмакав їх і кинув на підлогу. Натомість розмашисто написав: "Виїжджаємо. Будемо 1 березня. Цілуємо. Твоя УНСО". Цю насмішкувату телеграму, надіслану українцями російському вояці, пізніше цитували європейські газети. Як не "лягав костьми" Касатонов, щоб не пустити до Севастополя УНСО, та вона таки пройшла до центру міста стрункими колонами. "Екстремісти-бандерівці", якими росіяни лякали місцеве населення, провели мітинг та молебень на місці загибелі від рук більшовиків моряків флоту УНР, а потім завантажилися на два катери з українськими прапорами на щоглах і покинули Севастополь, розвіявши міф про кровожерність націоналістів і підірвавши авторитет Касатонова як "защитника русского Севастополя". Зовсім скоро Касатонова змінили на Едуарда Балтіна, який теж не поспішав вирішувати питання розподілу Чорноморського флоту…

А тим часом Володимир Безкоровайний залишався на посаді командувача атомної підводної флотилії, закінчив навчання у Військовій академії Генштабу Збройних сил Росії, захистив дисертацію з оперативного мистецтва ВМФ і став одним з найбільш підготовлених адміралів Росії. Одночасно ж він написав рапорт і змінив службу в чужому війську на службу рідній Україні – 8 жовтня 1993 року Указом Президента України призначений командувачем ВМС України.

Отримавши у спадок лише штаб й чотири кораблі, Безкоровайний одразу ж узявся за будівництво флоту незалежної держави – вже наступного місяця до Севастопольського порту увійшов перший збудований за часів незалежної України військовий корвет – "Луцьк". Адмірала чекали серйозні випробування, адже формування флоту тільки починалося, починався і новий виток напруги українсько-російських відносин… Спроба (з подачі російського командувача флоту) збройного захоплення морської інженерної служби Миколаївського й Одеського гарнізонів, чиї офіцери й службовці побажали служити Україні, провокативні заяви після вбивства невідомими офіцера флоту, начальника прес-центру ЧФ Лабєзнікова, істеричні політичні заяви після присяги на вірність Україні військовослужбовців госпітальної бази і госпіталю ЧФ у Миколаєві – такими були події тих гарячих днів. Без погодження з Україною, передчуваючи невідворотність українізації флоту, росіяни тихцем перевели на Балтійський флот унікальний експериментальний підводний човен БС-555 і пошуково-рятувальне судно "Ямал", в Анапу – вісім гелікоптерів і 90 універсальних електричних торпед, на Північний флот – новенький підводний човен "Варшав’янка", у Болгарію – два підводні човни та безліч техніки. Не гірше від окупантів "брати" вчинили, покидаючи ракетно-технічну базу в Балаклаві та радіотехнічні пости на острові Зміїному і Тендровській косі, – вони їх просто зруйнували… Окремою історією стало квітневе 1994 року протистояння навколо судна "Челекен", яке вивозило зняту в Одеському порту радіонавігаційну апаратуру, позбавляючи безпеки плавання всю північно-східну частину Чорного моря. Українських офіцерів, відправлених на корабель для переговорів, спробували арештувати, виставивши проти беззбройних українців автоматників 318-го дивізіону ЧФ. "Визволяти" "Челекена", якого намагалися не випустити з порту із фактично краденим майном, росіяни відправили кораблі ударної групи ЧФ. У відповідь українці підняли в повітря чотири штурмові літаки СУ-15. Вони повернулися на аеродром тільки тоді, коли російські кораблі розвернулися геть… Одеські події змусили нарешті президентів Росії та України, Єльцина і Кравчука, ухвалити угоду про поетапне врегулювання проблеми ЧФ.

Українські Військово-Морські сили не хотілося бачити тільки Москві. Вже в травні 1994-го загін кораблів ВМСУ побував з офіційним візитом біля берегів Болгарії, а пізніше – на святкуванні 50-річчя висадки союзного Нормандського десанту. На свято "Армада свободи" у французькому Руані на борту "Гетьмана Сагайдачного" прибув і сам віце-адмірал Безкоровайний. Моряки 30 військово-морських флотів, присутніх на святі, вперше побачили український прапор на щоглі бойового корабля. Потім була успішна участь українських кораблів у навчаннях "Бриз-94" в Болгарії та "Морський партнер-94" в Румунії…

Квітневу директиву командувача ВМС про проведення самостійних оперативно-тактичних навчань національного флоту "Море-96" багато хто вважав фантастикою. Та Безкоровайний зумів провести на найвищому рівні спільні маневри кораблів і морської авіації. У навчаннях узяли участь понад 2,5 тисячі моряків, пілотів, морських піхотинців та інших військовиків ВМС. Вже через два тижні після "Моря-96" фрегат "Гетьман Сагайдачний" і великий десантний корабель "Костянтин Ольшанський" з українською морською піхотою на борту вирушили із Севастополя, пройшли Чорне, Егейське і Середземне моря і вийшли у Атлантичний океан. Здолавши понад шість тисяч миль і з честю пройшовши випробування атлантичним ураганом "Едвард", загін українських військових кораблів прибув до військово-морської бази США Норфолк. Після тижневого візиту у американських колег українські кораблі взяли зворотний курс. По дорозі додому вони відвідали порти Гібралтар і Понта-Дельгада та провели спільні навчання з кораблями США, Італії й Франції. У Кемп-Леджуні, на базі експедиційних сил США, українські й американські морські піхотинці відпрацьовували методи ведення сучасного бою у рамках навчань "Осінні союзники-2". За 64 доби походу кораблі Військово-Морських сил України двічі перетнули океан, три протоки і п’ять морів, здолавши понад 12 тисяч миль. Російські газети, які заливалися єхидством у очікуванні провалу походу, сором’язливо і розчаровано притихли, коли цей блискучий похід завершився – стало зрозуміло, що українські моряки явно не гірші від російських…

Нині радник Міністра оборони, наш 64-річний земляк Володимир Безкоровайний, якому завдячуємо становленням військового флоту, досі залишається в центрі уваги журналістів і політиків, коли потрібна думка експерта. Він жорстко висловився з приводу використання кораблів російського ЧФ, які вирушили минулого літа від берегів України воювати проти Грузії, формально втягуючи тим самим нашу державу в збройний конфлікт. Разом з тим, віце-адмірал засудив намагання деяких вітчизняних політиків лобіювати закупівлю в Європі військових корветів. Уродженець волелюбної Умані переконаний: корвети мають бути вітчизняного виробництва – так вони стануть дешевшими для Збройних сил України, до того ж гідні розробки українських суднобудівників зможуть легко конкурувати з європейськими – країни третього світу купуватимуть їх значно охочіше. Один з найкращих адміралів СРСР і творець ВМС України, Володимир Безкоровайний упевнений: найкращі дні українського війська – попереду…

Підготував: Олександр БРАВАДА
Джерело: Прес-Центр